Яким буде Рокитнівський район після виборів?

20.10.2015 21:22:28

Відповідь на питання про майбутнє Рокитнівського району дає Герасимчук Анатолій Андрійович

— Все буде залежати від волі народу. Від його небайдужості, від його бажання щось змінити, врешті, — від його сміливості.

— А що, народу і сміливість треба мати на виборах?

— В умовах нашої держави — так. Людей завжди у нас залякують начальники, які пробують із себе робити якихось місцевих царків, без яких навіть дощ не сміє падати. Вони наганяють страх на людей, і цей страх часто спрацьовує. Я багато поїздив по району перед виборами, і особливо це побачив в поведінці потенційних кандидатів в депутати — коли людина в один день готова йти на вибори, а на другий її голос стухає, вона ховає очі і розказує, що так трапилося, що їй не можна нікуди йти, бо депутатом тут бажає стати який-небудь місцевий “босс- благодійник”.

Але найстрашніше — то байдужість. Коли людям все рівно, хто буде вирішувати долю району в тій же районній раді. Коли люди махають на все рукою і ні в що не вірять. Не вірять в те, що від зміни місцевої влади може щось помінятися в їхньому селі, в їхньому районі, області.

— А хіба дійсно може щось помінятись?

Не поміняється — якщо люди цього не хотітимуть. Якщо людям подобається їздити по тих дорогах, по яких вони вбивають свої автомобілі і мотоцикли. Якщо людям подобається, що день і ніч вантажівки вивозять з їхнього району ліс на продаж китайцям — щоби завтра ваші діти і внуки уже не знали, що таке гриби і ягоди. Якщо людям подобається платити данину своїм “боссам” за право заробити якусь копійку на своїй землі.

— А хіба місцева влада може щось змінити?

Може. Повинна. Зобов’язана.Не забувайте, що ми живемо в XXI віці, і поруч з нами, в Європі, живуть багато народів, які не боготворять владу, а вимагають від неї роботу на благо того суспільства, яке ту владу обирає.

Ми ж звикли, що владу нам призначає хтось зверху. І народ терпить ту владу, поки терпець не вривається і приходиться брати в руки “коктейль Молотова”. Але такий варіант — він завжди б’є дуже болісно по самому народу. Бо чим закінчився Майдан? Багатократним зубожінням народу і тисячами людських жертв в неоголошеній війні на Сході.

— Майдану не треба було?

— Не треба було би, якби народ не обрав собі в президенти людину з двома судимостями. Ви скажете, що то Донбас вам його обрав? Ні, вибачте, в багатьох селах Рокитнівського району за Януковича голосували 50 і більше відсотків виборців — хіба забули? Але парадокс в тому, що після Майдану до влади прийшли ще гірші (деякі навіть з вилами), які гарно вміють вішати лапшу на вуха людям. На людях вони сваряться і навіть б’ються, а в кулуарах обнімаються і цілуються та ділять народне добро — те, що ще не розділили. А наївні люди все чекають, коли їх почнуть безкоштовно годувати шоколадом.

І це все — ціна, яку люди платять за свій вибір, або за свою байдужість.

— Кого влада вирішила призначити керувати Рокитнівським районом?

— Як відомо, в нашому районі зараз є голова адміністрації і є голова районної ради. Вони йдуть від різних партій, очоливши виборчі списки цих партій на виборах нової райради. Але керувати радою вони не будуть. І після виборів ми будемо мати нову районну раду з новими обличчями (правда, чи будуть вони нові по суті — це залежить від виборців). Тому що теперішній голова райради балотується також на селищного голову в смт Рокитному, і має дуже високі шанси ним стати. А голова адміністрації на своїх партійних зборах, наскільки мені відомо, вже оголосив, кого вони планують поставити новим очільником райради. Якщо наберуть більшість голосів в раді. В такий варіант вони самі не вірять, але надіються на коаліцію з Радикальною партією — так, принаймні, розказують.

— “Солідарність Порошенка” і Радикальна партія разом?

— На районному рівні, виходячи з давніх особистих знайомств і симпатій — чому би ні? Якщо люди вирішать довірити їм владу в районі на майбутні 5 років.

— А коаліції “Солідарності” з “Батьківщиною” на районному рівні не може бути?

— Ви ж знаєте, що ні. Ні на районному, ні на обласному рівнях. Дуже величезні амбіції і бажання одноосібної влади.

— А ваша команда планує з ким-небудь об’єднуватися?

— Перш, ніж відповісти на це питання, скажу, що у нашому виборчому списку майже всі кандидати позапартійні. Так як закон передбачає на районному рівні вибори тільки від партій, ми, група небайдужих до того, що відбувається в районі, серйозно думали над тим, що нам робити. Хотіли створити осередок “Самопомочі” — як найбільш, на перший погляд, нейтральної партії. Але “Самопоміч” так і не знайшла часу опуститися до нашого району. Буквально в останні дозволені законом дні ми зареєстрували районний осередок Українського об’єднання патріотів — Укроп, щоб мати право приймати участь у місцевих виборах максимально незалежною командою. Ми хочемо змін на краще — і віримо, що цього хоче більшість людей в нашому районі. А для цього достатньо, щоб кожен другий виборець проголосував за нашу команду.

Головна загроза для нашої команди — це байдужість і зневіра людей. Розчаровані у владі люди не хочуть іти голосувати. Вони кажуть, що все рівно нічого не зміниш. Але якщо людина опустила руки, втратила надію на краще життя — то їй ніхто не допоможе. Тоді на вибори прийдуть тільки залежні від своїх “боссів” люди і проголосують за них. І це буде вибір рабів. Це буде краще для розчарованих?

Думаю, це не те, чого прагне більшість людей в районі.

— Лозунг “Голосуй — інакше програєш!” — це звернення до тих, хто не хоче йти на вибори?

Так. Я хочу нагадати, що багато богословів саме зневіру вважають з усіх смертних гріхів найтяжчим. Треба вірити в те, що все буде добре — і тоді так воно і буде. Ми віримо в свою перемогу на цих виборах, бо нам нема альтернативи. Але якщо раптом нам в раді не вистачатиме голосів для формування своєї владної команди — ми будемо готові до переговорів і компромісів. Бо ж є і в інших партіях немало достойних людей, які хочуть добра не тільки собі, але й всім жителям району. Потрібно шукати всюди не ворогів, а друзів, — ради перемоги Добра. Саме такої філософії життя я стараюсь притримуватись — і вірю, що це правильний шлях.

Нашу силу, силу нашої команди, вже відчувають, нас уже навіть бояться і пробують боротися. Бо нічим іншим я не можу пояснити те, що за день до подання документів в районну виборчу комісію для реєстрації нашого списку один з кандидатів — в селі Березовому — відмовився реєструватися. А вже після реєстрації почалися спроби “умовити” знятися з реєстрації ще кількох кандидатів з нашого списку. Також мені стали відомі навіть погрози якоїсь розправи. Це — свідчення слабкості влади, швидко там забувають, як вони самі прийшли до влади.  А також це свідчення того, що ми є дійсно реальною командою і з нами змушені будуть рахуватися при будь-якому результаті виборів.

— У вас справді, без сумніву, гарна команда, переважно молода, напрочуд енергійна.

— Без команди неможливо щось зробити. Я вдячний всім тим людям, хто дав згоду стати частинкою нашої команди. У нас є люди з життєвим і професійним досвідом, але, як бачите, є й багато молодих. Саме за ними — майбутнє нашого району. З 19 кандидатів в депутати районної ради — у нас дев’ять вчителів, включаючи директора школи і учасника АТО.

Також в нашому списку є працівник культури, голова сільради і секретар сільради. Два журналісти. Два студенти — активісти воркауту. Наприклад, Віталій Савчук.

В списку є також медик. Політолог. Юрист. 16 кандидатів — з вищою освітою. Середній вік — 30 років. Бізнесменів-лісорубів-бандитів в списку нема. Кажучи про лісорубів, я маю на увазі в першу чергу тих лісівників, які з захисників лісу перетворилися в нещадних його губителів, залишаючи людей без основної їх “житниці” — лісу. З такими темпами, як його зараз рубають, район дуже скоро перетвориться в пустелю. А що тоді? Що будуть робити тоді тут люди?

— Цікаво, що саме ці, як Ви кажете, “лісоруби”, масово пішли в депутати. Чого б це?

— Їм поступила команда — вони пішли. Для чого? Так зрозуміло ж — щоб ніхто не заважав донищити те, що вони протягом багатьох років успішно для себе нищать. Для себе — не для людей. Ви подивіться, як вони живуть — і як живуть ті, хто на них працює. Було би дуже дивно, якби люди масово їх підтримали. Тільки за те, що вони час від часу кидають людям жалкі подачки від своїх прибутків. Зразу ж хочу попередити, що я за те, щоб люди мали роботу — але не ціною такого масштабного знищення лісів.

— Що для вас буде пріоритетом в роботі районної ради?

— Дороги. Дороги — бо хіба ж можна мати такі дороги в наш час? Римляни 2 тисячі років тому, завойовуючи нові території, починали з доріг. А тут живемо на своїй землі, в вік сучасних технологій, — і хіба ж так можна? Друге — електроенергія, підстанції, освітлення вулиць. Третє — культура і спорт. І головне — влада повинна повернутися до людей лицем, а не іншим місцем. І повірте  — район можна змінити і осучаснити.

Але для цього не треба голосувати за тих, хто робить бізнес на продажу останніх природніх богатств району. Досить сидіти  біля державного корита і місцевим пристосуванцям від влади, які дбають тільки лишень про свої особисті інтереси. Владу в районі треба міняти на ту, яку буде рахуватися з людьми і працювати на людей, а не на себе.

— Якщо на окрузі нема кандидатів від всіх партій — що тоді?

— На виборах в районну раду приймають участь 10 партій. І люди в кожному селі будуть мати можливість голосувати за всі партії, незалежно від того, чи є там закріплений кандидат. Голоси, віддані за партію, рахуються разом по всьому району, і від кількості набраних голосів буде залежати кількість мандатів в раді тої чи іншої партії. Якщо партія набирає більше 5% голосів виборців району, то лідер партійного списку попадає в раду автоматично (якщо його не оберуть, наприклад, головою селищної ради), а інші кандидати, закріплені за округами, проходять в раду в залежності від набраного відсотку на своєму окрузі. Може бути так, що від округу може пройти і два кандидати від різних партій, а може не пройти ніхто.

Що стосується нашої партії, то ми є в більшості сіл району і зможемо гідно захищати інтереси всього району. Наша команда представлена достойними кандидатами, які хочуть змін. Змін на краще.

Віра Пилипчук