Чому українці самі себе нищать?

26.07.2011 17:37:28

Про глибинну кризу українського націоналізму, або тандем примітивно-паразитичної еліти та чорносотенних патрійолопів — як чорну хмару над українською нацією

Кровожерлива чернь – от що тримає українську націю в стійких аутсайдерах. Гіперактивна чорносотенна українська чернь на всіх рівнях та в усіх соціальних групах нищить та пригнічує всі прояви суспільного креативу та новаторства під стягом захисту національних традицій. Вирування цього чорносотенства можна спостерігати на всіх українських інтернет-ресурсах. Сіра та невиразна простонародна більшість усюди знаходиться під контролем цих чорносотенців, які зображують себе борцями за українську ідею. Їм не вдалось би мати такий успіх та стабільний контроль над українськими масами, якби їх не підтримувала гнила та безпринципна українська еліта. Саме такий симбіоз безвідповідальної еліти та ретроградної черні створює стабільне болото в українському середовищі. В результаті цього симбіозу псевдоеліта одержує чистий спокій з тим тупим, зніяковілим народом, а чорносотенці одержують статус активу нації, який може вказувати іншим, що правильно, що неправильно, що добре, а що – погано.

Безумовно, влада патріотів-чорносотенців по силі та обсягах поступається офіційній владі. За офіційною владою стоять інституції держави, за владою тандему «національні еліти-національні патрійоти» стоять цінності націоналізму. Частенько до таких чорносотенних народних поліцаїв записуються представники і інших націй, — усім хочеться поїздити на покірній титульній нації.

В умовах теперішньої тотальної кризи української нації, коли немає ради ні від державних інституцій, ні від соціальних рухів, саме націоналістичні сутності мали б активізуватись заради порятунку майбутнього української нації. Взамін цього ми бачимо глибинну кризу самого українського націоналізму.

Чорносотенні ура-патріоти ведуть українську простонародну, покірнорабську більшість за собою не стільки за рахунок власного авторитету чи змістовності своїх ідей, скільки за рахунок власної активності та за рахунок патронату над ними національної еліти. Для пасивної української маси достатньо малого поштовху, щоб ця маса прийняла певний напрям руху. Причому українська еліта не опускається до прямої роботи з національним середовищем, вона практикує лише показові «виходи в народ», щоб продемонструвати себе любимих в позірному єднанні з народом. А для щоденних контактів з народом еліта делегує свої повноваження чорносотенцям-народним поліцаям. Українська еліта розманіжена та професійно деградована, заготовленої нею демагогії вистачає лише на декілька годин спілкування з народом, далі їй потрібно втікати назад подалі до себе під теплу перину, бо народ, при більш доскіпливому спілкуванню, побачить всю нікчемність та бездарність цієї еліти.

Українська нація зараз несе на собі подвійне ярмо:

— ярмо офіційної влади;

— ярмо деструктивної, паразитичної національної еліти.

Поліцаї-чорносотенці є вірними слугами української паразитичної еліти.

Ні паразитичній українській еліті, ні їх одностайникам-поліцаям не потрібно ні серйозних суперників, ні серйозної роботи. Саме тому вони обходять стороною вирішення головних, масштабних проблем життя української спільноти та придумують для нації віртуальну, позірну боротьбу. Звідси і їх постійна «боротьба» з «москалями», з «комуняками», з «ворогами українського народу». Їх обходять тільки гімни, пам’ятники, роковини та інша культурно-політична біжутерія. В них одна реальна надзадача: утримувати свій контроль над свідомістю українців.

В українському середовищі досі панує традиція самознищення любих іновацій в ім’я безглуздої вірності національним традиціям. У нас продовжується надзвичайно консервативний лад національного життя. Вірність національним традиціям сприймається українцями як основна умова їх виживання в невільницькому середовищі. Це хибне твердження перетворилось на аксіому по милості ретроградної української еліти. Під прикриттям «любові до українського народу», під прикриттям «вірності національним традиціям» українська нація своїми провідниками запхана в капсулу ретроградності та невігластва. Це ж треба було вміти довести таку велику націю до такого немічного стану після одержання державної незалежності!

Що ж, «заградотряды» цих чороносотенних патріотів можуть пишатися проведеною роботою: свіжої української думки, української волі тепер, коли вони найбільш потрібні, ні видно, ні чути, — все змарновано!

Прекрасна ілюстрація нездатності сучасного українського середовища до конструктивної праці – це націонал-демократичні взаємопоборення протягом всіх років незалежності. Українці призвичаєні спокійно сприймати чужинські команди, чужинські порядки, довіряють чужинській мудрості, але ніколи не можуть покластись на власну мудрість. Перманентні амбіції та ірраціональні рефлексії просто не дозволяють цій еліті зробити хоча б пару кроків по шляху реального національного відродження.

Оцей ретроградний патріотизм, — він ніколи сам по собі не щезне. Для його демонтажу потрібні цілеспрямовані, суспільні зусилля, потрібно підготовити йому більш досконалу та ефективну заміну з допомогою активу нації. Потрібно раз і назавжди зрозуміти, що наші ретроградні патріоти не здатні вирішити жодної існуючої національної проблеми, вони можуть лише паразитувати на потягу нації до своєї національної сутності.

Оця змичка паразитичної української еліти та чорносотенних патріотів серед простонароддя створює чорну хмару над українською нацією, яка ніколи не розвіюється і не пропускає сонячного проміння до нашого національного середовища. Немає звідки навіть чекати порятунку: все налаштовано лише на терпіння, на виживання, на чудо невідь-звідки, тобто чистий ірраціоналізм.

Стара еліта вже пристосувалась до умов нової окупації, а нова потенційна українська еліта так прибита та розсіяна, що збирати її потрібно поштучно. Чорносотенні патрійолопи тепер з подвійною енергією полюють на любі прояви новаторства та креативу. Українці самі себе нищать, нищать своє майбутнє в угоду своїх ницих відносних привілеїв, вежі рабської солідарності напоготові, одним словом.

По мотивах bloker