Ким є українець в Україні?

14.08.2012 19:44:30

…Ведуть нас, неначе сліпих,  ошуканці і дурні.
Прийшли. Розсілись,  як у власній хаті,
Обчистили до нитки всі кутки,
А вже до них біжать, як в ті роки,
Найнявшись чим скоріш в поліціянти,
Мої блаватно–жовті землячки.
(Б. Олійник)

Неупереджена людина без особливих потуг бачить, що наші владоможці приречені самою природою на творчу безплідність. Їхні потуги і дії такі ж смішні, як і оргії євнухів в будинку розпусти.

Влаштовуючи перетурбації в державному апараті, вони забувають основний принцип борделю, що перестановка ліжок ситуацію не врятує, треба міняти повій.

Здавалося б, чого тужити: поміняйте недолугу владу, тим більше, що вже, як кажуть, на носі «рейвах», тобто вибори. Та трагедія в тому, що всі ці сотні партій нагадують кізяки, з яких тхне масонством, від одних це більш відчутно, від інших слабше, а тому, як не копирсайся в цьому космополітичному лайні, нічого державотворчого, українського там нема, бо кошерні і влада, і опозиція.

За законом жанру, навіть при цьому виборчому шахрайстві так звана «опозиція» змінює так звану владу, але з кожною такою зміною звучить сакраментальне: «Знов шакали ошукали». То що ж непоправне сталося при створенні незалежної держави України в 1991 році? А те, що наклали табу на державотворчу ідеологію, і це стало механізмом знищення держави, бо ще колись Сенека сказав, що який курс визначите кораблю, так він і попливе, без визначеного курсу він буде постійно дрейфувати і ніколи не пристане до берега.

Тихою сапою викорчовували всі українські символи, замість «український народ» затвердили словосполучення «народ України». В гімні України замість слів «Ще нам, браття українці, усміхнеться доля» затвердили: «Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля». Але згідно цього тексту вона не усміхається навіть молодим українцям, бо без грошей вони не можуть вчитись, лікуватись, і виїжджають наймитувати за кордон, звільняючи свою землю для чужинців.

А про дітей і літніх людей взагалі нема згадки, ніби таких не існує. І тут, напевно, відображена дійсність, бо в душах дітей табачна освіта знищує під корінь все українське, а табачні предки так зазомбували старше покоління, що довели його до повного маразму, тому ці бовдури й обирають зовсім неадекватних, як екс–мер Києва, та і в нас в Донбасі з кожних чотирьох номінантів три «Льонькі–космоса», а то, може, й всі чотири.

В Україні у 1991 році повторилась катастрофа 1917 року в Росії, коли більшовики, що захопили владу, знищили промисловість і сільське господарство, які ділили 4–5 місця в світі. Вони роздавали наліво й направо усі природні і людські багатства Росії. В Україні у 1991 році сталось так, наче у завороженому колі: ленінський грабіжницький централізований соціалізм зник, а ленінська грабіжницька кадрова структура зосталась. Тепер ленінці, розділившись на низку аналогічних партій, грабують Україну по–капіталістичному. Але для цього, аби поставити заслін цій вовчій зграї, треба з’ясувати, як і з кого вона сформувалась. До цього причетні два чинники: російський великодержавницький шовінізм і європейський сіонізм, які свого часу оголосили себе богоносною і богообраною нацією відповідно. Для обох цих ідеологій були притаманні такі постулати, як зверхність над іншими народами, шахрайство, брехня, хитрощі, провокації, шантаж, світове панування. Обидві ці ідеології не містять таких категорій, як чесність, порядність, справедливість, підвалинами їхніх конструкцій є людиноненависництво і безжалісність. Таким чином, ці дві ідеології, прикрившись привабливими гаслами комунізму, не змінили сутності, а лише замаскувалися, стали ніби сіамськими близнюками.
Російський шовінізм, прагнучи підкорити світ, вважав, що використовує єврейство для досягнення своєї мети, а єврейський сіонізм, навпаки, вважав, що використовує російських шовіністів для здобуття свого всесвітнього панування.

Діючи за цим же шаблоном, вони завзято працюють на знищення всього українського: мови, культури, архітектури, природи, екології, історії, нації, сіють нечуваний керований хаос.

Не маючи такого шаблону, тобто державницької ідеології, українці одну й ту ж подію оцінюють по–різному. Найкращим прикладом для аналітики можна використати «Майдан–2004». Молода актриса 24–25 років, дивлячись в грудні місяці 2004 року на трибуну Майдану, скрутно сказала: «Поки до влади не прийдуть націоналісти, Україна з цього багна не вилізе, і це завивання лише підтверджує те, що тут зібралось не мисляче суспільство, а дикі фанати». Далі вона продовжила: «На трибуні, скільки бачить око, за спиною Ющенка не видно жодного українця, ті, що навкруг нього, вже через тиждень будуть шматувати Україну, як голодні вовки, оці жванії, червоненки та інші».

Інший погляд на «Майдан–2004» такий. Я побував у 2007 році у палаці м. Донецька на зустрічі з депутатом Катеринчуком, який, як водиться, звертався до нас російською мовою, бо, бачте, 57% українців, що живуть в Донбасі, таку неповагу стерплять, а йому треба заарканити пару неукраїнців. А те, що загубить тисячі прихильників серед українців, до нього не дійшло. «Про Майдан–2004 він висловився так: «Майдан підняв гідність українця, провів його до кола цивілізованих націй світу». Я поставив йому запитання: «Невже ви використали весь український потенціал, що замахнулись на європейський варіант партії? Невже Ви не розумієте, що Майдан — копія Лютневої революції в Росії, де запліднений без присутності чоловіка у в’язниці майбутній прем’єр Росії О. Керенський очолив уряд, аби добити Росію і в запамороченому стані віддати її німецькому шпигуну Ульянову? За це йому дозволили ще півроку жити в Гатчино і вивезти до США тонни золота і архіви. То, як бачимо, Ющенко — це Керенський, який довів Україну до запамороченого стану і віддав її, як співав Тальков, «на растерзание вандалам».

То чому юна особа передбачила долю України, сценарій для якої був вбивчий, а ви після того, як спектакль вже розіграний, все одно копирсаєтесь у тому космополітичному лайні, і шукаєте щось корисне для українців? Зараз Ющенко за зраду залишили всі дачі і все, як кажуть, в придачу, а мав би сидіти на лаві підсудних разом з Тимошенко.

Та депутат не знайшов нічого кращого, як закричати на мене: «Провокатор!».

Б. Олійник описав Майдан так: «Ми показали всьому світу, як на такому квадраті, де збирались сотні тисяч людей, не було жодного порушення так званого громадського порядку, і очі були світлі, і ми показали — за нами стоїть давня культура. Наша нація зуміла піднятись так, що нашого Президента зустрічали стоячи в Раді Європи», — а потім впали в калюжу. То як виникають такі контрасти в оцінці одних і тих же подій? А все дуже просто. Актриса хоче бачити Україну як повноправного гравця серед держав світу, а ці горе–політики — як розцяцьковану наречену, з якою фліртують всі, а особливо, коли відбирають ядерну зброю, залишки урану і таке інше.

Дивно чути, коли депутати, які, як мухи, десятки років засиджують крісла, навіть не розуміють, який у нас зараз державний устрій. Кричать: «1937 рік!», але тут вони глибоко помиляються, бо у 1991 році Україна, як кабіна обірваного ліфта, пролетіла без зупинки до нуля, тобто, до листопада 1917 року, коли були відсутні будь–які закони. Бо Ленін сказав так: «Социалистическая сообразность выше всяких законов», «Суд має не замінювати терор, а обґрунтовувати і узаконювати його». Тому нинішня наша система є не що інше, як «Третя Хазарія», що наносить найлютіший удар по корінній нації — до повного знищення. Як і тоді, одягнувши «шкірянки», синки бердичівських чоботарів, вінницьких годинникарів, одеських мінял, безкарно грабували, вбивали українців, те ж саме зараз повторюють їх нащадки, але тепер їх батьків назвали «олігархами», а їх самих «мажорами», і ні одного не покарали, бо жертва — українець.

Сталін «Другу Хазарію» замінив «Східною деспотією», де всі були безправні, всі тряслись, в тому числі, і сам тиран. В державі була розроблена система суцільної каторги, народ був поділений на каторжників і охоронців.

Сталіну дійсно треба поставити пам’ятник, і то золотий, за те, що він у 1937 році винищував усіх паразитів і злочинців, ворогів народу, що збіглись з усього світу, як відьми на Лису гору в ті так звані «Комінтерни» й інші збіговиська.

Щоб повністю зрозуміти дії Сталіна, треба згадати анекдот. Коли Сталін постав перед Богом, то той став його картати, мов, навіщо я з плюгавого семінариста робив такого можновладця, а ти навіть не зумів знищити комуністів, але почув звинувачення на свою адресу: «Я их бил, кровь реками лилась, но ты их так плодил, что я не успевал убивать».

Сьогодні, коли українець поткнеться до ВНЗ, чи до лікарні, чи пошукає гідну працю, то тут він все зрозуміє, бо в Україні українцю відвели роль лакея і виконувати йому дозволяють лише брудну роботу.

Згадаю такий випадок. «П’яний гітарист» Кучма поїхав на Івано–Франківщину, де базувалась авіадесантна дивізія, хильнувши зайвого (а він робив це постійно, навіть на закордонних візитах), почав базікати про те, що традиції цієї дивізії треба продовжувати і воїнам–українцям. На що дуже делікатно заперечив депутат Косів, що це зробити неможливо, бо ця дивізія довго займалась депортацією селян в Сибір, а зараз для нас останній недосяжний, хіба що орендуємо, але ж в них влада, хай яка недолуга, і своєї землі, навіть мерзлоти, нікому і ніде не віддасть, як наші зрадники Севастополь.

Та коли про якесь виховання і традиції талдичать колісніченки, симоненки, табачники, голуби, грачі і їм подібні, це означає, як казав «залізний Фелікс», що наші органи недопрацювали або там засіли такі ж люті вороги України.

Дуже влучно висловилась в інтерв’ю В. Новодворська: «Не пускайте комуністів в свою компанію, бо їх інтелект такий дрімучий, що, аби вести з ними дискусію, треба опуститися до їхнього рівня, вони завжди одним оком поглядають в якийсь націоналізм, кому б продатись, і кинути в біду народ, серед якого вони паразитують. У них немає Батьківщини, це природні запроданці, виродки з роду людського».

Треба провести суцільну дезінфекцію, аби ці гнилі бацили комунізму не мали можливості забивати молоді голови своїм міфічним сміттям. Там нема жодного слова правди, бо ще Солженіцин порадив, як знищити комуністів: треба під страхом смертної кари заборонити їм брехати, і вони вимруть, як динозаври чи мамонти.

Антон Талимончук,
м. Донецьк