Вклонімося пам’яті патріота — Ярослава Гомзи

24.09.2011 19:40:31

Сьогодні Донеччина провела в останню путь Ярослава Гомзу

22 вересня 2011 року помер Ярослав Юрійович Гомза — український патріот з Донеччини.

Народився він в селі Монастирець Стрийського району Львівської області в селянській родині Юрка та Насті Гомзи 18 вересня 1927 року. Три класи закінчив у сільській державній школі з «руською» мовою навчання, а з четвертого класу був учнем стрийської «Рідної Школи», з 1939 — у СШ № ІО в Стрию. Школу не закінчив, бо всілякі «визволителі» довели до того, що родина збідніла вщент — у хаті не було шматка хліба — не до науки. У лютому 1942 року разом з батьком змушений був «добровільно» виїхати на роботу до Німеччини. Працював у бавера в селі Ґанзерін у Померанії, а батько — в сусідньому селі Кепіц.

Нав’язав контакти з різними українськими організаціями, передусім з «Українським Національним Об’єднанням» та «Українською Громадою». Весь свій заробіток вкладав на газети та книжки, які розповсюджував між остарбайтерами-українцями. Найважливішими газетами були «Український Вісник» (Берлін), «Наступ» (Прага) та «Українська Дійсність» (Берлін) і журнал «Пробоєм» (Прага).

У квітні 1945 року після «визволення» був заарештований органами «Смерш» 3-ї Ударної Армії і засуджений Військовим Трибуналом за ст. 58/І-а УК РРФСР на 10 років позбавлення волі і 5 років пораження в правах за «антісавєтскую дєятєльность» (розповсюдження української преси та книжок серед остарбайтерів-українців), связь с українскімі антісавєтскімі націоналісттчєскімі арганізаціямі СГД і ОУН». Покарання відбував у Сиблагу (Антибес) та Степлагу (Кенгір і Джезказган). Звільнений після закінчення терміну покарання 1955 року.

Після покарання виїхав на Донеччину. Тут працював робітником спочатку на Очеретинському цегельному, а потім на Авдіївському коксохімічному заводах. Одночасно навчався і закінчив середню школу (у 1968 р.), курси німецької мови (у 1969 р.) та українське відділення філологічного факультету Донецького державного університету (1974 р.).  З 1972 року до виходу на пенсію працював учителем німецької та української мов і української літератури в Очеретинській СШ в Ясиноватському районі.

Весь час після звільнення перебував під пильним наглядом КГБ, до 1972 року таємно, а від 1972 — відкрито. А це постійні виклики, попередження, погрози, шантажування членів родини, обшуки і т.д. і т. п. аж до 1990 року.

Ще за часів радянської влади, у 1989 році, цей скромний шкільний викладач німецької та української мов і української літератури разом з В.Чорновілом та однодумцями утворили Донецьку обласну організацію Української Гельсінської (правозахисної) Спілки.

З самого початку українського відродження він брав активну участь у громадській роботі: в Товаристві української мови ім. Т.Шевченка, Товаристві репресованих, Русі, УГС, УРП, ОУН, є автором багатьох статей у газетах і журналах; навіть сам за свої кошти видавав журнал «Каяла».

 

Наведу тільки один приклад, характерний для цього інтелігента: відомий донецький вчитель О.Тихий перед загибеллю у в`язницях КДБ довіряючи рукопис своєї книги «Мова — народу» на збереження до кращих часів, вибрав серед усіх! донеччан саме Ярослава Гомзу (книга видана в 2006 році сином загиблого).

Бути українцем на зросійщеному сході нелегко, а піввікова праця в цих умовах та ще й «під ковпаком» кадебістов порівняна з подвигом.

Вклонімося пам’яті цього Лицаря з безмежною любов`ю до України, який жив під девізом:

Із серця їдь
Не витравить зміїна
Семи тих літер
Слова — Україна.
Прожив Ярослав Гомза 84 роки і 4 дні (18 вересня 1927 року — 22 вересня 2011 року).

Ярослав Гомза в колі друзів з жовто-блакитним прапорцем в руках

По матеріалах газ. «Донеччина», «Молодь України»
та звернення Роберта Стешенка,
ветерана–шахтаря, члена «Просвіти»