Грузинское чудо: Грузия опередила все страны Европы по легкости уплаты налогов

30.09.2011 12:30:00

В украинской и российской прессе мало пишут об этой маленькой стране на Кавказе, а зря. Она делает большие успехи и сильно отличается от того, как выглядит ситуация во всех других кавказских территориях

Предлагаю вашему вниманию небольшую заметку по этому поводу. Развитие Грузии — это большая неожиданность для многих, особенно для стран, входивших ранее в состав СССР.

Грузинская молодежь за шесть лет превратила нищую кавказскую республику, управляемую ворами в законе, в бурно развивающуюся экономику с амбициями Сингапура и Гонконга.

Западные эксперты единодушны: грузинские реформы беспрецедентны.

Люди в администрации президента Саакашвили напоминают персонал транснациональной компании вроде Procter & Gamble или Philip Morris: все молоды, многим из них до 30, одеты в джинсы и пиджаки, легче изъясняются по–английски, чем по–русски.

«У нас в правительстве всего два человека, которым больше 40, — объясняет Саакашвили. — И почти все какое–то время жили за границей». Пресс–секретарь Саакашвили училась в Лондоне, его ассистент выросла в Ванкувере.

Рядом на открытой террасе с видом на весь Тбилиси стоит тренажер для силовых упражнений. Сверху новый президентский дворец венчает стеклянный купол с подвесной спиральной лестницей внутри — такой же, как в берлинском Бундестаге.

Построенный на холме дворец Саакашвили, одна из архитектурных доминант Тбилиси, олицетворяет амбиции грузинского президента. Несмотря на испорченные отношения с Россией и подмоченную репутацию Саакашвили на Западе, экономисты и политические эксперты, посещающие Тбилиси, практически все сходятся в одном: Михаил Саакашвили, или просто Миша, как называют его в грузинской столице, и его коллеги провели либеральные реформы, которые могут войти в учебники экономики как самый быстрый курс радикальных преобразований в истории.

Судите сами. В рейтинге легкости ведения бизнеса, который каждый год выпускает Всемирный банк, Грузия из незавидной компании стран бывшего СССР в этом году взлетела на 11–е место в мире, опередив Финляндию, Швецию и Японию.

Несколько месяцев назад американский журнал Forbes, ежегодно оценивающий легкость уплаты налогов во всем мире, и вовсе назвал Грузию самым либеральным режимом Европы и четвертым в мире после Катара, ОАЭ и Гонконга.

Всего за шесть лет нищее и полуразрушенное государство превратилось в бурно развивающуюся экономику, которая притягивает инвесторов со всего мира. Вечером на центральной улице Тбилиси, проспекте Шота Руставели, горят вывески отельных сетей Marriott, Radisson и Sheraton. На подходе — Kempinski.

Подтягиваются регионы. Американский журнал Time написал, что грузинский курортный город Батуми «развивается с такой скоростью, которая заставила бы покраснеть даже Китай». Перечень объектов с макетами, подлежащих сдаче в Батуми уже в следующем году, напоминает рекламную брошюру Дубая.

В своем заключительном отчете, призванном оценить изменения бизнес–климата в Грузии, который был опубликован несколько месяцев назад, американское Агентство международного развития (USAID) назвало эти преобразования «самыми обширными, глубокими и быстрыми реформами, проведенными какой–либо из стран в мире за последние 50 лет».

Алексей Гарань, профессор политологии Национального университета Киево–Могилянская академия, рассказывает, что был впечатлен увиденным во время своей недавней поездки в Грузию.

«Я разговаривал с людьми в группе, и все мы сошлись во мнении, что здесь ощущаешь себя, как будто ты приехал из страны третьего мира, с Черного континента, а не из Украины», — заключает он. В борьбе с коррупцией и качестве инвестиционного климата Грузия ушла далеко вперед по сравнению с Украиной, отмечает Гарань.

Авторы реформ утверждают, что рецепт грузинского чуда прост. Его ингредиенты — железная политическая воля, резкая либерализация и параноидальное уничтожение всех проявлений коррупции.

УЛЬТРАЛИБЕРАЛЫ

История либеральных преобразований в Грузии началась в 2004 году, когда в стране исчезла санэпидемстанция. За ней канула в Лету пожарная инспекция. Затем были ликвидированы десятки ведомств и сотни разрешительных процедур.

«Когда мы закрыли санэпидемстанцию, все думали, что везде будут тараканы», — рассказывает Саакашвили. — Но этого не произошло. Потому что рестораны сами не были заинтересованы в том, чтобы у них были тараканы, — ведь к ним больше никто не придет! — смеется он и тут же эмоционально добавляет: — Да и санэпидемстанция в Грузии никогда не следила за санитарными нормами. Они просто ходили и собирали мзду».

За несколько месяцев страна сократила количество лицензий и разрешительных документов, регулирующих ведение бизнеса, с 1 тыс. до 150. Команда реформаторов вместе с профильными ведомствами перебрала все патенты и лицензии и оставила лишь те, для существования которых у чиновников нашлись весомые аргументы. Основой будущей системы разрешительных документов стал опыт Швеции и Новой Зеландии.

Потом правительство резко снизило налоги и импортные пошлины. Подоходный налог упал до 12%, количество ставок импортных пошлин сократилось до трех — 0%, 5% и 12% — по сравнению с 16 разными тарифами раньше, которые доходили до 30%. Образцами для подражания для идеолога грузинских экономических реформ Кахи Бендукидзе служили даже не Польша со Словакией, а Сингапур и Гонконг.

Тамара Ковзиридзе, которая в то время была помощником Бендукидзе (ныне она советник премьер–министра Грузии), рассказывает, что параллельно с либерализацией реформаторы пытались приучить бизнес и обычных людей платить налоги.

«Когда мы заставили все магазины на центральной улице Тбилиси установить кассовые аппараты, была куча протестов. Но все начали платить, — с улыбкой вспоминает Ковзиридзе. — Затем заставили установить счетчики на электричество и воду. В Грузии этого не было, и до бюджета доходило от силы 10% от всех существующих налогов».

Параллельно, несмотря на сильное сопротивление, правительство начало масштабную приватизацию, включая так называемые стратегические предприятия. Порт в Поти купили и отстроили инвесторы из ОАЭ, аэропорты в Тбилиси и Батуми приобрели и реконструировали турки. Украинский миллиардер Игорь Коломойский купил горнолыжный курорт Гудаури, рассказывает Ковзиридзе.

Особые опасения вызывала перспектива наплыва российских компаний. Однако Ковзиридзе и ее коллег это не смущало. Дистрибьюция электроэнергии в Тбилиси была продана российской РАО ЕЭС. Отделения банка ВТБ, почти 90 % акций которого принадлежит правительству РФ, — в городе повсюду, а недавно в борьбу на мобильном рынке Грузии включился и телекоммуникационный гигант Beeline. «В госсобственности у нас остались только железная дорога и почта, — рассказывает Ковзиридзе. И тут же добавляет: — Но почту мы скоро продадим».

Западные экономисты утверждают, что беспрецедентная либерализация даст огромную отдачу через пять–семь лет. И первые результаты уже налицо. Доходы грузинского бюджета выросли с $558 млн в 2003 году до $3,3 млрд в 2008–м. С 2004–го по 2008–й экономика Грузии росла со скоростью 9–12% в год. Падение ВВП же в прошлом, кризисном году в стране составило 3,9% по сравнению, например, с 15% в Украине. Меньший, чем у соседей, откат ВВП Ковзиридзе связывает с диверсифицированностью грузинской экономики.

В результате реформ средняя зарплата в стране выросла с менее чем $30 в 2005–м до среднеукраинского уровня в $240 в прошлом году. Неплохо для государства, где еще семь лет назад водоснабжение и свет были роскошью.

Советник президента Грузии Томас Эймонд–Ларитаз особо удивлен неугасающим интересом иностранных инвесторов после войны с РФ в августе 2008 года. «Давайте будем говорить прямо: война с Россией — это серьезный фактор нестабильности, и я боялся, что это попросту распугает всех инвесторов. Но они продолжают приходить из–за крайне благоприятного бизнес–климата», — констатирует эксперт.

КТО ПОЙМАН, ТОТ ВОР

Первый заместитель министра внутренних дел Грузии Эка Згуладзе распахивает дверь и заходит в комнату для переговоров в здании, которое больше подходит для музея современного искусства, чем для места работы высоких милицейских чинов постсоветской республики. 31–летняя девушка — одна из тех, кто за несколько лет выжег коррупцию на теле одной из самых бедных и коррумпированных стран мира.

16 января 2004 года Грузия объявила войну сразу на два широких фронта — взяточникам в госструктурах и ворам в законе, которые к тому времени де–факто управляли государством.

В этот день был арестован бывший глава железной дороги за нецелевое использование средств. Уже на следующий день правительство Грузии под руководством новоизбранного президента Михаила Саакашвили арес товало бывшего министра энергетики. Через месяц был закрыт мощный конгломерат в Аджарии. Еще через несколько дней на борту самолета Тбилиси — Париж был арестован зять Шеварднадзе.

Новая власть не жалела никого, и ранг подозреваемого не был помехой. Саакашвили рассказывает, что с момента его прихода к власти за коррупцию были арестованы несколько министров и шесть членов пропрезидентского большинства в парламенте.

«Я, собственно, в Киев учиться поехал, потому что с меня за поступление требовали в то время [1984 году] 50 тыс. руб, представляете? А в Украине я поступил бесплатно», — улыбается выпускник Киевского института международных отношений Саакашвили.

Если взяточничеству в госорганах новое правительство переломало хребет довольно быстро, то в лице воров в законе Згуладзе и ее коллегам пришлось бороться с самими устоями грузинского общества. Замминистра МВД вспоминает: результаты опросов детей в школах в начале 2000–х годов показывали, что 75% мальчиков мечтали стать ворами в законе, а около половины девочек мечтали выйти за них замуж. На воров в законе в Грузии смотрели как на Робин Гудов — людей, которые сопротивлялись системе, объясняет она.

«Государства, как такового, здесь тогда не было. Страной управляли воры в законе, коррумпированные милиционеры и чиновники–феодалы», — описывает Згуладзе масштаб задач своего ведомства того времени.

Новое правительство пошло на экстраординарные меры. В 2005 году в Грузии вступил в силу закон, разрешающий приговаривать к тюремному сроку всех, кто признает себя вором в законе, даже если нет доказательств его вины. Согласно неписаному кодексу чести вор в законе не может отрицать свой криминальный статус и обязан отвечать утвердительно на прямой вопрос. Параллельно МВД разослало всем региональным шефам милиции циркуляры, предупреждающие о том, что через месяц будет уволен каждый, в чьей зоне ответственности останется хотя бы один вор. Посыпались аресты.

Згуладзе, которой во время начала реформ было 27 лет, вспоминает, что тогда грузинские воры собрались на сходку в Москве, где — учитывая сложившиеся обстоятельства — решили сделать исключение для воров в Грузии и позволить им отвечать «нет» на вопрос о своей причастности к организованной преступности. Это не помогло. Всего за последние годы в стране было арестовано 214 воров. Восстание в тбилисской тюрьме было подавлено силой, семеро заключенных погибли. Организации по защите прав человека требовали расследования. Правительство оставалось непреклонным.

«В Украине тяжело понять, но в Грузии в 1990–х годах главного вора в законе в аэропорту встречал лично министр внутренних дел и с кортежем отвозил его домой», — оправдывает президент Саакашвили жесткость силовых мер.

Согласно данным Згуладзе, на сегодняшний день в Грузии не осталось ни одного вора в законе. Если раньше в республике воровали около 50 автомобилей в день, то сегодня — один в полгода, и машины никто не закрывает, с гордостью добавляет она.

Нынче в Тбилиси по вечерам популярная среди молодежи улица Шарден битком набита парнями и девушками, беззаботно танцующими в клубах и потягивающими коктейли на открытых площадках ресторанов. У беззаботности есть своя цена. Новые законы в Грузии приравнивают даже мелкие правонарушения и коррупцию к серьезным преступлениям, которые могут привести к длительному заключению. В результате за последние годы количество заключенных в стране выросло вчетверо, с 5 тыс. до 20 тыс., а республика заработала репутацию государства с одним из самых высоких в Европе показателем количества заключенных на душу населения — третьим после России и Беларуси.

«Сейчас за кражу мобильного телефона можете получить семь лет. А если забудете мобильный телефон в баре, догонят и вернут, еще и попросят, чтобы забрали», — рассказывает Татьяна Федорченко, генеральный директор компании Тавази, которая переехала в Грузию из Украины более 15 лет назад.

ДИКТАТУРА ЯППИ

Эймонд–Ларитаз может сравнивать Грузию и Украину. Француз, который несколько лет проработал в Украине в качестве президента Фонда Виктора Пинчука, теперь является советником президента Грузии и главы нацсовета по безопасности Грузии.

«Качество грузинской и украинской политической элиты несопоставимо. Это просто разные планеты», — восхищается он кавказской республикой.

Карательные меры по уничтожению паразитирующих на бизнесе проверяющих органов были не единственным средством достижения высокого качества грузинской элиты. Летом 2005 года власти начали свою самую громкую реформу — тотальную чистку госаппарата. В один день были уволены 14 тыс. гаишников, немалая сила для страны с населением в 4,5 млн человек. За несколько часов ГАИ, как одна из самых коррумпированных государственных служб, была попросту ликвидирована. Молодые чиновники МВД начали набор в новую службу — теперь уже полицию.

«Три месяца машины на дорогах не контролировал никто. Все боялись: что же будет? — вспоминает первый заместитель министра внутренних дел Грузии Эка Згуладзе. — Не случилось ничего. И вы знаете, было даже неплохо».

За три месяца правительство сформировало полицию с новыми зарплатами — минимум $400 против прежних $30, — новой формой и новыми машинами, Volkswagen Passat. Згуладзе, которая до работы в правительстве училась в США и несколько лет работала в инвестиционном фонде, говорит, что она и ее коллеги хотели предложить людям «полностью новый продукт».

«В день, когда мы вывели на улицы новых полицейских, прохожие были в шоке. Они останавливались, смотрели на них, подходили, разговаривали, им казалось, что должен быть какой–то подвох».

Молодым людям нравилось работать в полиции. Тех, кто брал взятки, тут же выгоняли. Перед новым ведомством стояла амбициозная задача — заставить водителей уважать правила дорожного движения. Згуладзе рассказывает, что целый год ее служба концентрировалась на том, чтобы заставить водителей останавливаться на красный свет. Еще год — на том, чтобы они останавливались у линии, а не за ней. За несколько лет уровень доверия к полиции в Грузии с нескольких процентов вырос до 82% . Эймонд–Ларитаз называет это шокирующим показателем, который превышает аналогичный в его родной Франции.

Превращение ГАИ в полицию — лишь часть тотального обновления аппарата госслужащих. Тамара Ковзиридзе рассказывает, что количество чиновников было сокращено в 20 раз, а зарплаты оставшихся подняты в 15 раз. Сейчас зарплаты в министерствах начинаются с отметки в $600. На смену постсоветским чиновникам пришли молодые люди из частных компаний и неправительственных организаций, многие из них учились за границей. Сама Ковзиридзе, которая периодически вставляет в русскую речь английские слова, училась в Бельгии и Германии.

Впечатляет, что у власти в Грузии стоят молодые, некоррумпированные, современные люди со знанием иностранных языков, — говорит Гарань. — И в этом смысле это разительный контраст с Украиной».

ЦЕНА РЕФОРМ

В Грузии сказка заканчивается, когда начинаешь разговаривать с оппозицией. Давид Гамкрелидзе, председатель партии «Новые правые» и сопредседатель политического альянса «За Грузию», быстро выкладывает ворох претензий к Саакашвили. Гамкрелидзе отмечает, что коррупция перекочевала в верха, тендеры и крупный бизнес контролирует МВД. Предварительное заключение стало крайне эффективным методом расправы — около 30% всех заключенных составляют именно подозреваемые, рассказывает он. В судах все решают прокуроры, которые в свою очередь зависят от того же МВД.

«У нас на бумаге верховенство закона, а на деле — закон одного человека: Саакашвили, — говорит Гамкрелидзе. — Ну, может, двух — еще министра внутренних дел».

Все телеканалы в стране контролируют бизнесмены, лояльные к режиму Саакашвили, продолжает он. У оппозиции есть доступ лишь к двум небольшим каналам, которые вещают на незначительной части территории страны. Размах пропаганды достиг такого масштаба, отмечает оппозиционер, что через четыре месяца после войны с Россией 25 % населения Тбилиси считало, что Грузия победила в войне, согласно данным опросов общественного мнения.

«У нас есть шутка такая: если бы у Гитлера был Рустави–2, немецкий народ до сегодняшнего дня не знал бы, что проиграл войну», — иронизирует он.

Как результат, оппозиция представлена в парламенте всего 15 мандатами из 150, а в тбилисском собрании — двумя из 35. Сам Гамкрелидзе и 11 его однопартийцев отказались от депутатских мандатов в парламенте для того, чтобы, по его словам, «не легитимизировать» выборы 2008 года.

Гамкрелидзе не одинок в своих претензиях к Саакашвили. Часто в разговорах с грузинами звучат слова «полный контроль», «полицейское государство», «элитарная коррупция». Многие отмечают, что замена опытных кадров привела к деградации дипломатии, военной, других сфер, где опыт накапливался годами. Больше всего реформаторам достается за то, что во время реорганизации госсектора сотни тысяч людей были в одночасье выброшены на улицу без каких–либо альтернатив.

Чрезмерная самоуверенность Саакашвили как раз и привела к войне с Россией, в результате которой Грузия потеряла 500 человек и 20 % своей территории, считает Гамкрелидзе. Обиженных и оставшихся без работы из–за увольнений в Грузии накопилось столько, что в протестах в прошлом году на каком–то этапе участвовали 100 тыс. человек — немалая цифра для страны, где живет столько же людей, как и в украинской столице, заключает он.

Гарань, который трижды за последние месяцы посещал Грузию, считает, что оппозиция, возможно, сгущает краски, но признает, что суть претензий верна: много власти, мало демократии.

«Однако Саакашвили использовал авторитарную модель, чтобы провести реформы. Да, он делал это железной рукой», — рассказывает Гарань.

Сам Саакашвили называет обвинения в «некой элитарной коррупции» чушью, считая, что коррупцию «или видно, или нет». Еще в самом начале своего правления в ответ на обвинения в авторитаризме он ответил: «Все эти люди возражают всего лишь против тактики, а не против целей. А это несущественная вещь».

НЬЮ–ТБИЛИСИ

Гарань с горечью отмечает, что Украина упустила шанс для реформ, подобных грузинским, в первые два года президентства Виктора Ющенко. «Все, что было сделано в Грузии, в Украине было просто проговорено, сетует он. Сейчас это малореально».

Профессор политологии добавляет, что нынешнее прави тельство может улучшить инвестиционный климат, но не уничтожить основу экономических бед.

«Мне сложно представить, как Партия регионов будет бороться с коррупцией, — уволит всех коррумпированных людей из МВД, например. Вот вы себе такое можете представить? Я — нет», — отрубает Гарань.

СААКАШВИЛИ ЖЕ НЕ СОБИРАЕТСЯ ОСТАНАВЛИВАТЬСЯ

Сейчас путь из Тбилиси до Батуми по железной дороге занимает восемь часов. После строительства скоростной магистрали, по словам президента, дорога будет занимать два с половиной часа. Советник президента Эймонд–Ларитаз говорит, что на очереди реформы образования, здравоохранения и судебной системы.

Учебный процесс в школе будет разбит на две части по европейскому образцу — до пятого класса и после. Огромный акцент будет сделан на изучении английского языка и компьютеризации. Правительство уже разрабатывает программу по привлечению в Грузию носителей английского языка для преподавания в школах. Одновременно всем школьникам будут выдавать бесплатные лэптопы с подключением к интернету, рисует красочную картину француз. В здравоохранении правительство возьмется за приватизацию больниц, внедрение страховой медицины и кампанию по пропаганде здорового образа жизни, рассказывает Эймонд–Ларитаз. В судебной системе — за введение судов присяжных. Саакашвили считает, что Грузия уже стала моделью для подражания во всем мире. Недавно в Бухаресте на саммите НАТО президент заявил, что его государство собственным примером доказало, что: «Нет страны, которой не подходит демократия. Нет народа, которому не подходит бурное развитие. И не существует культурных особенностей, которые могут стать препятствием на пути свободы».

www.openufa.com

Я НЕДАВНО ПОБУВАЛА В ГРУЗІЇ

Шанси завжди є у всіх країн, просто не всім щастить тими шансами скористатись. Ніякі попередні заслуги, ніяке «славне героїчне минуле» не є гарантією безхмарного майбутнього країни. Впасти можна в будь— яким момент, з будь— якої висоти. На наших очах занепадають країни, ще вчора абсолютно благополучні, і одночасно піднімаються з руїн ті, у яких, здавалося б, навіть бути не може ніяких шансів

Уявіть собі, що у вас є мрія, яку ви плекаєте довгі роки, фантазуєте, як би ви втілили її в реальності, якщо б мали можливість. Ви уявляєте собі свою мрію у найдрібніших деталях; ви самі живете в цій мрії і намагаєтеся донести її до оточуючих, але… лише одиниці навіть ваших найближчих друзів здатні зрозуміти вас, не кажучи вже про те, аби допомогти втілити цю мрію. Навпаки — навіть ті, хто вас розуміє, сповнені скептицизму, співчувають вам, бо розуміють, що мрієте ви намарно, бо народилися не в тій країні, не в той час, і взагалі…

…І ось — раптово ви потрапляєте в свою власну мрію, тільки вже втілену кимось іншим! Уявили собі? Так ось — я пережила та продовжую переживати настільки бурхливі емоції, що, чесно кажучи, досі дивуюсь, як це я примудрилась не розплакатись від розчулення перед грузинськими друзями! І це при тому, що всім відомо: я — людина, надзвичайно далека від зайвих сантиментів. Скажу чесно — якщо б я не бачила всього, про що зараз розповім — нікому і нізащо б не повірила…

Я недавно побувала в Грузії.

Враховуючи непрості стосунки Росії і Грузії, а також те, що Європі інтереси Грузії сьогодні абсолютно нецікаві, а отже, маленькій країні не залишилося нічого іншого, крім як стати максимально просунутою — некорумпованою, заможною, соціально орієнтованою, максимально інвестиційно привабливою. Саме цим шляхом Грузія зараз і іде, навіть не йде, а — біжить в чоботах–скороходах; граючись, перестрибує всі рекорди. Так, наприклад, за підсумками дослідження «Doing Business 2010», проведеного Світовим Банком та Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC) в 183 країнах, по реформах, здійснених у сфері реєстрації нерухомості, Грузія займає друге місце після Саудівської Аравії, яка володіє непорівняно більшими фінансовими ресурсами, з такими показниками — 2 процедури, строк 3 дні, 0,0% — вартість транзакції.

В Тбіліському бюро реєстрації, в годину пік, люди отримують талончики з номерками та чекають в черзі — не більше, ніж 5–10–15–20 хвилин.

Робиться все просто — сканер зчитав номер заявки, а апарат подав довідку на друк! ВСЕ!!! Також можна ввести в цей автомат будь–яку інфу про майно, яка вам відома — адресу, прізвище, кадастровий номер тощо, і автомат покаже вам наявні відомості, які нєвозбранно можна роздрукувати, «не відходячи від каси». Ви матимете абсолютно чинну довідку, яку не треба завіряти підписами–печатками — кому може спасти на думку фальшувати довідки, аутентичність яких можна в будь–який час перевірити в інтернеті?! Як людина, яка витратила купу клієнтських грошей на підкуп співробітників БТІ задля отримання банальної інформації про майно відповідачів–боржників, тощо, а також на пришвидшення процесу отримання цих клятих довідок, я засвідчую: в Грузії зараз нема взагалі підстав для будь–якої корупції в сфері установ по реєєстрації, формалізації власності.

Для порівняння подивимось на рідну неньку: Україна — 10 процедур, строк 93 дні, 2,6% вартість транзакції. Це, зрозуміло, без хабарів, а також без врахування того, що величезна кількість людей і цілих груп людей не може отримати правовстановлюючі документи ВЗАГАЛІ — наприклад, ОСББ — стосовно власної прибудинкової території, або люди, які є співвласниками приватизованого житла, але не мають документів про це та посварилися з іншими співвласниками, бо дублікат свідоцтва про приватизацію можна отримати тільки в тому випадку, якщо ВСІ співвласники напишуть про це заяву. Місце України в цьому рейтингу виводьте та робіть відповідні невтішні висновки самі.

Я написала величезну кількість статей про критичну необхідність в Україні формалізації власності. Але все одно — повторюсь ще раз, максимально коротко та дохідливо: формалізація в наш час — це як писемність кілька тисячоліть тому, тобто — абсолютно необхідний компонент економічного та соціального поступу. Інша річ, що навіть країну з повністю формалізованою власністю можна довести до ручки безліччю інших способів, але країна з неформалізованою власністю не має ніяких шансів в сучасній економіці: так само, як гарантовано приречені на знищення неписьменні племена, якщо не отямляться і вчасно не візьмуться за розум.

Саме з вивчення проблеми формалі-зації власності я розпочала свое знайомство з Грузією.

Отже, основні функції Національ-ного Агентства Публічного Реєстру (НАПР) Грузії, розташованого в невеличкій будівлі в центрі Тбілісі такі: ведення реєстра прав на нерухоме майно, реєстра про накладення арешту на майно, реєстра податкової застави/іпотеки, забезпечення доступності інформації про зареєстровані права та правовстановлюючі документи та інше.

Якщо коротко — то НАПР Грузії містить у собі всі можливі дані про всі землі країни разом з усім, що на цих землях побудовано, про всі обтяження та обмеження стосовно кожного «шматочка»; при цьому ВСЯ інформація про кожен «шматочок власності» є загальнодоступною для будь–кого. Як неважко здогадатись, внаслідок такої тотальної відкритості корупція політиків та чиновництва, рейдерство, шахрайство на ринку нерухомості, самозахоплення земельних ділянок, «ущільнювальні забудови» та тому подібні «прєлєсті» нашого повсякдення зникли, як воші з поголеної голови.
На гламурний ремонт, на думку НАПРівців, витрачати гроші поки що немає сенсу, тим більше, що головне — це внутрішній зміст.

«Раніше процес реєстрації майна був дуже довгим, складним та заплутаним, — зазначається на сайті Агентства. — Становище було особливо важким у великих містах, тому що ті установи, з якими мали контактувати з метою реєстрації прав на своє майно фізичні та юридичні особи (бюро технічної інвентаризації, відділення земельного управління, житлові відділи, нотаріуси тощо) — вимагали багато часу та коштів. Доводилося платити багато офіційних та неофіційних платежів».

Керівник НАПР Сосо Цискарішвілі наочно демонструє мені, що таке Публічний Реєстр всєя Грузії. В центрі сканування кожен працівник має в день відсканувати 800 аркушів старих інвентаризаційних справ. Коли робота з переведення в електронний вигляд техдокументації «всєя Грузії» буде закінчена (а це станеться в найближчі місяці) НАПР планує надавати послуги іншим організаціям по переведенню їхніх паперових архівів в електронний вигляд. І вже стоїть черга з бажаючих.

В Грузії я бачила людей — кредитора та боржника, які разом прийшли перереєструвати з боржника на кредитора право власності на квартиру. Операція зайняла у них аж двадцять хвилин. Коли я розповіла їм коротенько, яким чином українські кредитори домагаються від боржників виконання зобов’язання і скільки часу/зусиль/грошей коштує звернення стягнення на майно боржника, ці люди посміялися та сказали, що у них також буває, що платонеспроможний боржник не хоче переоформлювати на кредитора предмет іпотеки, але це безглуздо, бо суд все одно за кілька тижнів прийме відповідне рішення, та ще й збитки стягне, а Агентство та виконавча служба майже миттєво це рішеня виконають. Тобто, Агентство протягом максимум чотирьох днів зареєструє перехід права власності та надасть оновлену виписку з Публічного реєстру, а виконавча служба на підставі цієї виписки негайно звільнить квартиру від колишніх власників та їхнього майна.

А ще — уявіть собі — грузинських реєстраторів абсолютно не хвилює внутрішне планування ваших будинків та квартир!!! Тобто, ви можете за власним бажанням, якщо вам це навіщось потрібно — вказати з точністю до міліметра, де саме розташовані двері у ваш сортір, але реєстраторів цікавлять виключно капітальні стіни. Всередині — роби, що хочеш, бо площа обліковується по капітальних стінах. Це виключає маразм, який існує у нас — обмір по «опоряджених» стінах, що призводить до того, що у абсолютно однакових квартир «по стояку» площа суттєво відрізняється. Передчуваю, що на цьому місці спалахне в серцях у тих, хто роками не може узаконити свою знесену/побудовану гіпсокартонну стінку між кухнею та вітальнею.

А розповісти вам, як побудувати багатоквартирний будинок чи готель в Тбілісі? Елементарно, Ватсон!

По–перше, купуєте чи берете в оренду (максимум — на 49 років) земельну ділянку. При цьому всі публічні обмеження та обтяження на користь суміжних земельних ділянок, тобто — яка має бути відстань від сусідів, максимальна поверховість, тощо — давно вже визначені і чудово відомі покупцеві під час укладання угоди.

По–друге (лайт–варіант, для тих, кому без витребеньок) — заходите на сайт тбіліської мерії та безоплатно скачуєте собі якийсь з більш ніж сотні готових проектів, по яким будівлі вже успішно побудовано! Бажано робити це разом з архітектором, який «прив’яже» уподобаний вами проект до придбаної вами земельної ділянки або порадить інший, якщо ви раптом оберете проект, несумісний з вашою ділянкою. Або — якщо вам кортить з витребеньками — замовляєте архітектору проект «з нуля». Ніяких дозволів не вимагається — презюмується, що, якщо у людини є диплом архітектора, значить, вона в курсі, як треба проектувати будинки.

По–третє — здаєте правовстанов-люючі документи на свою ділянку та підписаний архітектором проект в службу архітектурного контролю, яка за 20 днів максимум (задешево) чи навіть за один день (за кілька тисяч ларі) дає вам дозвіл на будівництво!

Будуйте на здоров’я! Кілька разів в процесі будівництва вас перевірять відповідні служби на предмет, чи не порушуєте ви, бува, будівельні норми, чи дотримуєтеся правил безпеки, тощо. Крім того, після отримання дозволу на будівництво можна зареєструвати майбутній будинок в Публічному реєстрі — за 50 ларі за 4 дні!!! На моїх власних очах дівчинка–реєстратор ввела в систему дані — номер заявки на реєстрацію (за цим номером згодом можна отримати в автоматі довідку–характеристику за 7 секунд), план земельної ділянки, назву забудовника (цього разу це була якась фірма, а не кооператив), дані нотаріального акту про розподіл будинку на квартирні власності з присвоєнням нумерації майбутніх квартир, зробила помітку «в стадії будівництва» — і ВСЕ!!! З моменту реєстрації майбутні квартири вже можна нєвозбранно продавати–купувати.

Грузини віддали землевпорядчі питання в приватні руки — нікого не хвилює, хто саме зробить тобі план твоєї земельної ділянки та будівель на ній (можеш навіть сам собі зробити), головне — аби він відповідав критеріям, встановленим Інструкцією до Закону «Про Публічний реєстр», і був наданий на реєстрацію як в паперовому, так і в електронному вигляді. Тому ціни на послуги таких контор дуже низькі, а конкуренція — шалена.

Сподівають, що, дочитавши до цього місця, всі втаємничені у вітчизняні процедури — «130 підписів чиновників–хабарників на скриню мерця» — отримання проектно–дозвільної документації, а також жертви різноманітних «Іліто–центрів» — вже вдавилися від поваги та задрощів…

Не дивно, що грузини спокійно скидаються грошима, організовують старі добрі житлово–будівельні кооперативи та й будуються собі помаленьку. Тому в Тбілісі метр квадратний коштує 500 баксів (в супер–пупер–центрі міста — 1200 баксів), а міні–готелі з ресторанчиками з шикарною кухнею, які тримають вскладчину друзі–сусіди — буквально на кожному кроці.

І товариства квартирні у них — абсолютно у кожному багатоквартирному будинку, і це при тому, що технічний стан післявоєнних грузинських панельок не йде ні в яке порівняння навіть з нашим Алчєвськом, да. А ларчік просто відкривається — грузинські можновладці не пожлобилися віддати землю під будинками та прибудинкові території в апріорну власність мешканцям. Причому, оформлення права власності було елементарним та в найгіршому випадку супроводжувалося хіба що сварами за межу мешканців сусідніх багатоквартирок!

Ну, як? Ви ще не захлинулися слиною заздрощів? Що, українці не могли б жити так само?! «Дєло било нє в бобінє — долбо…дятли сидять у кабіні». Тобто, на Банковій та на Грушевського, а також в інших високих кабінетах. Тому що недалекі довбодятли чомусь не розуміють, що приплив піднімає всі човни, і в підсумку, втративши зараз на «кормлєніях» через дозволи–хабарі–відкати, вони дуже швидко компенсують ці втрати за рахунок розквіту легального бізнесу та стануть гідною рівнєю західним магнатам з багатої цивілізованої України, а не бандюганами—–нуворішами з країни — помийки «третього світу».

Україна виглядає схожою на ожирілу ідіотку, що скаржиться на несправедливу долю, яка зробила її такою товстою та огидною; мріє схуднути, тощо; при цьому з ранку до ночі валяється на дивані, жере плюшки, дивиться «Телемагазин» та триндить з подружками по телефону на актуальну тему — який саме фуфломіцин — «спалювач жиру» чи «супер–пупер–тренажер, який зробить вас багінєю бєз утомітєльних усілій» — прикупити за дике бабло. Про те, що існує ЄДИНИЙ ПРАВИЛЬНИЙ ШЛЯХ — треба просто сісти на жорстку дієту та зайнятись хоча б побутовою фізкультурою — ідіотка–Україна нібито здогадується, але то ж важко, потребує внутрішньої дисципліни, моральних та фізичних зусиль, а отже — «нє канаєт». Краще пошукати «свого, унікального шляху» — байдуже, що анітрохи він не унікальний і взагалі ЗАВІДОМО НЕПРАВИЛЬНИЙ, бо суперечить першому закону термодинаміки!

Хтось бачив, аби наші доблесні ЗМІ звертали хоч якусь увагу на тему формалізації власності? Так отож. І після цього вони ще дивуються, що їх не сприймають всерйоз! Любі журнолізди, політолухи та інші тіпо властітєлі дум! Нагадую вам мій крик душі — риторичне питання вас всіх: Чому ВИ не пишете нічого про формалізацію власності?

Вибачте, але стриматись несила. Який сенс бурхливо обговорювати угоди про іржаві лоханки в чорноморській калюжі, термін дії яких настане (або не настане) лише через п’ять років, чи угоди про літаки, яких теж ще немає, Але до справжньої економічної та політичної підноготної яких все одно ніяку громадськість ніхто не підпустить навіть на гарматний постріл, і при цьому — не помічати дійсно актуальну, суспільно важливу, проривну тему?! Не розумію, їй–бо! Помаранчеві лузери п’ять років займалися дерибаном під димовою завісою псевдопатріотичної балаканини, каталися з Саакашвілі на лижах та цілувалися з ним в десна, але їм навіть на думку не спало змавпувати проведені ним реформи! Більше того — багато людей навіть і уявити не можуть ступінь просунутості грузинів та їхнього президента, дискредитованих самим фактом дружби з нікчемами— дерибанщиками Ющем та тЮлькою — «скажи мені, хто твій кум…»

Але краще пізно, ніж ніколи. Бажаючі (перш за все — юристи) глибоко поцікавитись темою можуть почитати Закон Грузії «Про Публічний реєстр», а головне — Інструкцію до нього. Також можу надіслати бажаючим формальний звіт про грузинську формалізаційну реформу — пишіть на електронну адресу t34m16@gmail.com.

Може, хоч у якихось журналістів прокинеться професійна цікавість та виникне бажання зробити репортаж для широких мас — про те, що таки можна жити, як люди, причому досягти цього можна, завдяки сучасним технологіям, у найкоротші строки.

Я все ще на це сподіваюсь, да.

Тетяна МОНТЯН,
юрист, адвокат
blogs.pravda.com.ua