250 нащадків роду Кузьми Ковалевича зібралися разом

23.07.2011 20:36:05

Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багацько нас є.

Саме словами цієї народної пісні якнайкраще можна висловити те, що відбулося в неділю 17 липня на одному з лісових хуторів Рівненщини. Точніше, на тому місці, де колись був хутір, а сьогодні рідко коли ступає нога людини. Саме туди з’їхалися з навколишніх сіл, а також з Мінська, Праги, Катеринбурга, Харкова, Миколаєва, Донецька та інших міст і сіл України – на автомобілях, тракторах, підводах, мотоциклах – нащадки Кузьми Ковалевича, який помер в 1960 році, і в якого на сьогодні налічується вже 840 дітей, внуків, правнуків, праправнуків…

Нелегкою була доля Ковалевича Кузьми. Старанний, працьовитий господар, який мав велике господарство (одних тільки вуликів – 96 штук), народив і виховав восьмеро дітей, – його у віці 65 років (в 1945 році) арештували з конфіскацією майна і вислали на заслання на 5 років з продовженням терміну ще на 5 років за, як свідчить довідка МВС, його зятя, який перебував в ОУН-УПА.

Причому сам той зять, за якого був позбавлений волі Кузьма Ковалевич, був амністований без покарання, бо і він, згідно проведеного органами НКВС розслідування, не вчиняв злочинів, єдиною його провиною було те, як записано в справі, яка зберігається в МВС, що мав рушницю.

Олексій Таргонський на зустрічі зачитав також лист з архіву МВС з проханням про звільнення Кузьми, який не побоялися підписати 15 чоловік.

Правнук Кузьми Ковалевича Таргонський Олексій, який проживає в місті Рівному, минулого року взявся дослідити життєвий шлях свого прадіда і його родовід – і виявив 840 його нащадків. Які сьогодні живуть не тільки в різних містах України і Росії (від Петербурга до Магадана), але і в країнах Європи, а також США. І виникла у Олексія ідея – зібрати разом всю рідню на тому місці, де колись був хутір, де жили прадіди, де починався корінь такого великого роду, щоб відчути поклик рідної землі.

І хоча мало хто вірив, що комусь захочеться зібратися в лісі, куди більшу частину року навіть трактором важко доїхати, що туди просто так, – не на весілля, не на день народження, не на похорони – зберуться люди, щоб просто побачити, де жили їх предки, побачити когось зі своєї рідні – але це відбулося! З’їхалося більше 250 чоловік!

Більше того, вже сьогодні до організаторів цього заходу – братів Олексія і Григорія Таргонських – телефонують ті, хто з якоїсь причини не знав, не зміг, чи просто не повірив у те, що хтось приїде – з проханням провести наступного року ще одну таку зустріч, або й навіть зробити такі зустрічі роду традиційними, видрукувати книжку у вигляді паспорту роду тощо.

Неймовірно – але саме в той час, коли вже рідко в яких сім’ях можна побачити на стіні фотографії дідуся, бабусі, коли людей все більше хвилюють проблеми сьогодення, огортають турботи за майбутнє своїх дітей і внуків – саме в цей час в людей пробуджується інтерес до історії свого родоводу, бажання відчути себе частинкою великого роду. Такі зустрічі надихають, сповнюють незабутніми враженнями, насичують величезною позитивною енергією.

І, до речі, це дуже актуально саме в наш непростий час. Бо, як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша українська держава збагачується маленькими родинами, сім’ями. Для того, щоб річка завжди була повноводною, а велика родина українська щасливою, нам треба любити, шанувати своїх близьких, свій рід, свій народ.

Родовiдна пам’ять – явище в українському побутi унiкальне. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поiменно свiй родовiд вiд п’ятого чи навiть сьомого колiна. Пам’ять про своїх предкiв була природною потребою.

«Тисячi речей, – писав Iван Франко, – у життi забудете, а тих хвилин, коли вам люба мама чи бабуся оповiдала байки, не забудете до смертi».

Насправді, це велике щастя, – торкнутись до джерела свого роду. Знати свій родовід, зберігати про нього пам’ять – означає любити свій народ. Це не просто слова – це обов’язок перед минулим і майбутнім поколіннями. Це пам’ять про тих, хто творив історію, з кого треба брати приклад.

До речі, вже буквально в останні дні перед збором нащадків Кузьми Ковалевича виявилося, що в нього були чотири брати – Степан, Олександр, Кіндрат і Тихон. І на зустріч нащадків Кузьми приїхали сини Степана і Олександра, які добре пам’ятають свого дядька Кузьму, бо жили колись на цьому хуторі, в урочищі Під’ясеннє.  Вони з теплотою і любов’ю згадували свого дядька, який в найсутужніші часи завжди ділився з людьми шматком хліба з медом.

Тобто, роду Кожанів (так прозивали рід Кузьми Ковалевича) стає більше. Вже на сьогодні зібрані відомості про 9 поколінь цього роду. І навіть важко уявити, скільки в майбутньому році нас збереться. І це тільки по лінії материної матері. А по лінії материного батька – на сьогодні вже налічується більше 500 чоловік. На жаль, ще ніхто не займався вивченням роду по батьковій лінії. Ой, і багацько ж нас буде…

Анатолій Герасимчук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На фото: Кузьма Ковалевич після арешту (із архівної справи МВС). Спокійно, з великою силою віри в Бога і любові до людей він дивиться на тих, хто його арештував. Він дивиться з усвідомленням того, що свою місію в цьому житті він виконав: він чесно прожив життя і залишив великий рід. Який його пам’ятає, і ним пишається…

А ось так збиралися його нащадки: