Опубликовано: 08.12.2017 17:17:04

У славному  місті Маріуполі завжди було і нині є чимало людей, якими пишаються мешканці міста. Згадаємо сьогодні  Григорія Олексійовича Кабанцева, 125 річницю від дня  його народження відзначили рідні, колеги з міської лікарні № 4, люди, яким він врятував життя. Григорій Олексійович був лікарем-хірургом і творчою особистістю – захоплювався живописом, музикою. Народився у Бердянську, Запорізької області. Мрією життя Григорія Кабанцева  було зробити щасливими якомога більше людей, тому обрав професію лікаря. Закінчив медичний факультет Московського університету. Любов до музики, бажання самовдосконалення, усвідомлення того, що у лікаря-хірурга мають бути вправні, чутливі  руки привело юнака до музичного училища при Московському філармонійному товаристві. Навчався одночасно на лікаря і опановував гру на фортепіано та скрипці. Любив малювати портрети, сімейними реліквіями родини Кабанцевих є майстерні копії картин відомих художників.

А от у музиці грав не лише твори видатних композиторів, а й охоче імпровізував, створював власні композиції. Легка, світла мелодія вальсу «Синій птах», грайлива «Полька Чародійка» захоплюють юних музикантів і сьогодні. Ці красиві мелодії неодмінно звучать, коли збираються родичі і друзі родини Кабанцевих.

Людина високої культури, ерудиції, різносторонніх інтересів, Григорій Олексійович Кабанцев чимось схожий на свого колегу: лікаря і письменника Антона Павловича Чехова. Бажання творити добро, робити людей щасливими зробило  Кабанцева у 1917 активним учасником революційного руху. В роки Другої світової війни оперував поранених, нагороджений орденами і медалями, шлях військового хірурга пройшов від Волги до Німеччини. Взагалі робота військового лікаря пов’язана з постійною зміною місця роботи навіть у мирні часи. Довелося Григорію Олексійовичу побувати у Мелітополі, Луганську, Криму, Чернігові, багатьох містах України та Росії. Війна змусила замислитись про значення мови для порозуміння між людьми. Кабанцев володів німецькою, польською, грецькою, французькою, російською, латиною. У ті часи багато людей виявляли інтерес до штучно створеної мови – есперанто. На жаль, ідея мови, зрозумілої у всьому світі, яка в той же час не є мовою певної нації, не набула широкого розповсюдження. Григорій Олексійович блискуче володів есперанто, охоче популяризував цю мову. Цікавість до вивчення мов, любов до рідної української прищепив і своїм дітям.

Старший син Григорія Олексійовича – Ростислав - продовжив справу батька працюючи лікарем, молодший син – Григорій  - обрав технічний фах та перейняв від батька хист до музики. Композитора-аматора, виконавця власних пісень та романсів Григорія Григоровича Кабанцева добре знають у Маріуполі. Музикою захоплюються онуки: Олександр співає у капелі Міського будинку культури, грає на фортепіано, Тарас складає пісні, співає, а ще хлопець має здібності до живопису. У ці грудневі дні знову зберуться родичі і друзі, розглядатимуть фотографії з родинного альбому, співатимуть улюблені пісні, гратимуть музику свого славного батька і діда.

Спогади про Г. О. Кабанцева записала Лариса Бондаренко