Патріот — це той, хто руйнує, чи той, хто будує?

28.03.2013 15:35:42

Матеріал для роздумів…

Свого часу кінофільм Мела Гібсона «Відважне серце» викликав бурю у Великобританії. Шотландці аплодували виходу стрічки і зустрічали її нечуваним патріотичним підйомом. Натомість в Англії здійнялася хвиля обурення. Вільям Уоллес, головний герой фільму, для англійців — бунтівник, горлоріз і бузувір аж ніяк не вартий героїзації.

Проте. Жодна з британських парламентських партій не висунула ідеї присвоїти Вільяму Уоллесу звання Героя Великобританії чи–то провести агітаційну компанію з метою «викрити його справжню суть». А якби й висунула — більшість британців не сприйняли б їх як свідчення ідіотизму. Британці — широко відомі патріоти. Але патріотизм по–британськи — це будівля шляхів, просування британських товарів на світовому ринку, створення конкурентоздатного культурного продукту, укладання вигідних державних та торгівельних угод, тощо. Бійки по суперечливих питаннях минулого в свідомості британців — це робота істориків, письменників та кінематографістів. Робота ж політиків полягає у зовсім інших речах.

Не те наші ура–патріоти. Вдалий бізнесмен для них — крадій та шахрай. Бажання працювати з німецькою якістю (наприклад, створюючи машину рівня BMW) вони не виказують. Зміцнювати українську мову та культуру, власноруч створюючи цікаві українські книжки, мультфільми та кінострічки, вони не уміють. Викликати любов дітей до своєї мови шляхом проведення цікавих свят та вистав вони не мають часу.

Виникає враження що майбутнє України в свідомості ура–патріота — це розвинутий брежнєвський совок, із синьо–жовтими прапорами замість червоних і пам’ятниками Бандері замість Ленінів. Решта — така сама поліційна держава, яка має примушувати громадян жити за ідеалами, пропонованими «політикою партії».

От простий приклад. За кілька місяців перед війною було сформовано 10–у дивізію НКВД. Формування дивізії здійснювалося на території України, тож переважна більшість солдат і офіцерів дивізії були українцями. Звичайно, вони були щирими комсомольцями — до частини НКВД інших не направляли. На початку війни дивізія містилася біля міста Рава–Руська. В бої з німцями вона вступила з перших діб. Солдати й офіцери дивізії були щиро й беззавітно упевнені, що вони захищають свою землю від хижого лютого й безжального ворога. В складі 6–ї совецької армії, 10–а дивізія НКВД відступала від кордону до Умані, де й потрапила в оточення. Коли армійське командування спрямувало залишки своїх частин на прорив, 10–у дивізію було залишено прикривати відхід. Дивізія виконала своє завдання і в повному складі загинула в урочищі Зелена Брама. Бої з «комісарськими загонами» становлять найжахливіші картини в мемуарах німецьких гренадерів.

А тепер питання до ура–патріотів. Якщо вони готові виправдовувати дивізію СС «Галичина», бо та боролася за Україну вільну від більшовиків, чи готові вони так само шанувати вояків 10–ї дивізії НКВД, через те що українці–НКВДисти боролися за Україну вільну від нацистів? Якщо любов до України виправдовує в їхньому розумінні службу в СС, готові вони визнати що любов до України виправдовує осіб що воювали в армійських частинах НКВД?

Щиро пропоную перед такими питаннями запастися валідолом. Для ура–патріотів. Перевірено — казяться від люті.

Інший приклад. Генерал–хорунжий УПА Роман Шухевич, як відомо, серед іншого був ще й успішним підприємцем. Рекламна агенція «Фама», створена Шухевичем у 1937 році в парі з Богданом Чайківським, працювала у Львові, Тернополі та Станіславі (Франківську). Рекламу «Фами» друкували видання у Польщі, Німеччині, Угорщини. Діяльність фірми приносила чималий доход, допомогла влаштувати на роботу багато підпільників ОУН і добряче підтримала національно–визвольний рух фінансово. То що заважає нинішнім націоналістам піти шляхом свого кумира?

Що заважає створити якийсь прибутковий бізнес, рекламного, комп’ютерного чи медійного напрямку? Вигода ж потрійна! Організація матиме додаткове джерело прибутку. Молоді націоналісти опанують такий потрібний у політиці фах створення якісної реклами і піару. Та ще й пройдуть такі–собі «курси молодого підприємця». Це дасть можливість найбільш активним націоналістам відкрити свою справу, знову таки підтримати організацію фінансово, набрати і навчити нові кадри, а там…

Складно кажете? Ну то клянуться ж хлопці вірно служити своїй вітчизні до останнього подиху? Опанувати професію менеджера з продажу, дизайнера реклами, бухгалтера чи маркетолога потребує значно менших жертв. Проте. В націоналістів суттєво підскочить рівень життя і вони цілком щиро зможуть говорити політичним опонентам: «Бачте яка в нас корисна партія!» А коли виховані партією підприємці увійдуть до міськрад певного регіону і почнуть розвивати його економічне становище… користуючись раніше здобутими званнями й досвідом, то…

На це просте питання часто–густо чуєш убивчий аргумент. Українці, мовляв, нація високодуховна. Всілякі низовинні справи як то: торгувати, аналізувати ринки чи улещувати покупця — їм не личать. В перекладі з «патріотичної» на людську це звучить: «Це ж працювати треба!»

Спілкуючись з пересічними шанувальниками Ющенка, Тягнибока та інших КУНів, я не раз й не два ловив себе не думці, що їхні просторікування і нетерпимість до думки іншого аж надто сильно нагадують мені проповіді комсомольських вожаків у часи моєї юності, та камлання релігійних фанатиків у наші дні.

Пересічний ура–патріот дуже рідко оцінює свої переконання критично. Він майже нездатен сприймати думку іншого. Як наслідок — у спорі він керується не аргументами, а емоціями, часто–густо — рівня істерики.

Причина цього очевидна. Переважна більшість ура–патріотів щиро й свято вірують у свої переконання. А віра — це така хитка субстанція, яка не будується на логічних висновках. Вона тримається на сферах більш тонких й тендітних. На любові. На почуттях. Тобто — виключно на емоціях.

Розвал Совецького Союзу, зруйнував серед іншого ще й панування на просторах СССР комуністичної ідеології. Але не вірити взагалі ні у що пересічна людина не може. Тож на місце мріям про «царство загальної рівності трудящих» дуже швидко прийшли релігія і патріотизм. Різні люди по різному сприймають ті чи інші системи цінностей. Хтось прийшов до них шляхом роздумів і логічних викладок. Такі люди не ходять регулярно на причастя, але розуміють необхідність дотримуватися Семи заповітів і живуть за ними. Переважна більшість же повірила щиро й безоглядно. І сталося диво. Чимало учорашніх активістів КПСС, комсомолу та профспілкового руху ставали християнськими проповідниками, та щирими націоналістами. Створювати власний світогляд і керуватися ним у житті в часи совка людей не учили. Тож люди совкового виховання, отримавши свободу створити власний світогляд, пішли набагато більш простим і звичним шляхом.

Вони створили собі нового кумира.

Той, хто не знаходив собі кумира в особі Христа чи Бандери — невдовзі знайшов його в особі Путіна та ідеї «відновлення величі Третього Риму» та «вставання з колін».

До пересічних симпатиків ура–патріотичних ідей питань насправді нема. Марно звертатися до логіки людини яка вірує. Чимало питань є до їхніх лідерів.

Якщо розібрати усю недовгу історію Незалежної України, ми, вочевидь, побачимо, що творена вона ким завгодно, крім тих, хто іменував себе патріотами та націоналістами.

Ліки у надмірній кількості, як відомо — отрута. Патріотизм у надмірній кількості обертається на шовінізм та ксенофобію, на руйнацію і тероризм — і все. То навіщо ж так впадати у крайнощі?

Мудрі латинці у таких випадках казали: «Pecunia non olet» — гроші не пахнуть.

У всіх діях лідерів націонал–патріотичних сил, які дурять людей гаслами «патріотизму», начебто нічого ганебного нема. Так, вони лавірують, дурять, складають угоди і самі ж їх порушують. Вони — політики, а політики були такими у всі віки протягом усієї світової історії. От тільки при чому тут патріотизм?

Патріотизм своєю суттю передбачає любов до своєї батьківщини. З яких же пір проявом любові до батьківщини стало обкрадання тієї самої батьківщини, її ганьблення тощо?

В риториці ура–патріотів давно зникли слова про захист малого й середнього підприємця. Давно не згадується про переваги ринкової економіки. Націоналісти часто–густо самі не можуть сформулювати, навіщо Україні рухатися до Європи. Найбільш актуальною для них стала буцанина про трагічні сторінки нашого минулого — на них легше спекулювати. Тож з чим ми маємо справу? З роботою людей які люблять свою країну і бажають розбудувати її в сучасну економічно–потужну державу? Чи з банальним продажем патріотичних ідей по східній ціні?

Торгівля чужою любов’ю в людському середовищі завжди мала чітку і не надто приємну назву. Така діяльність завжди вважалася презирливою та ганебною. Тож політики–патріасти можуть бути переконані — вирок, який їм винесуть нащадки, буде саме таким. І станеться так просто тому, що людина, яка складає вигідні торгові угоди — більший патріот, ніж та, що горлає про жертви Голодомору. Людина, яка власноруч створила прибутковий бізнес — більший патріот, ніж та, що теревенить про Січових стрільців. Людина, яка сприяла, щоби підприємства під час кризи давали людям роботу і вчасно платили зарплату, є більшим патріотом ніж ті, хто реве про героїзацію Бандери.

Наразі ж становище для справжнього патріота в Україні більш ніж паршиве. З одного боку патріоти мають політичну силу, яка мріє закабалити Україну за путінським взірцем. З іншого — маси бездумно–віруючих націонал–патротів з лідерами–патріастами на чолі, які залюбки покинуть і своїх ошуканих прибічників, і союзників, і державу Україна, як тільки запахне смаленим. А маси залишать тут — ті маси, які сьогодні бездумно топчуться по святих для більшості старшого покоління символах минувшої війни, по могилах і пам’ятниках…

Мабуть, кожен чув вислів «Патріотизм — останній притулок покидька». Шкода, мало хто знає, що англійський поет Семюел Джонсон, написавши цю фразу, мав на увазі, що почуття любові до своєї землі і спільних інтересів своїх співгромадян лікує навіть останніх покидьків. Що навіть для закінченої бридоти не все втрачено, якщо в ньому ще живе почуття патріотизму, здатне надихнути його на благі справи.

Любов до батьківщини — одне з найбільш світлих і чудових почуттів. Лихо у тому, що слово це дискредитовано саме діяльністю патріастів, для яких головне — не патріотизм, а спекуляція на любові до країни.

Я знаю, в Україні є чимало людей, які, створивши власний добробут, були б раді щиро й віддано попрацювати для своєї держави. Було б гарно об’єднати сили усіх справжніх патріотів. Було б гарно створити ідеологію, яка могла б об’єднати найкращих мислячих громадян України: підприємців, фахових інженерів, високоплачуваних професійних робочих, інтелігентів–практиків. Людей, здатних сформулювати свою мету і втілити її у життя. Було б гарно, аби ця ідеологія могла б пояснити пересічному громадянинові необхідність досягнення особистого успіху та хибність зневіри у власних силах. Було б гарно, аби люди усвідомили: хай навіть маленьке реальне досягнення, звершення — набагато цінніше патріотичних заклинань, балачок, руйнацій. Було б гарно….

Наразі історія ще дає час справжнім патріотам побудувати свою країну. Чи скористаємося ми ним?

По матеріалах статті Дмитра Калинчука