В місті Сіверську

29.11.2013 21:14:11

В місті Сіверську, що на Донеччині активно веде свою діяльність клуб «Ветеран», який співпрацює з іншими любительськими об’єднаннями міста. Ветерани праці — це найактивніша частка громади міста, яка приймає участь в  суспільному житті та культурно–масовій роботі.

На базі клубу створено хор ветеранів, який дарує свої пісні мешканцям міста на святкуваннях Дня Перемоги, Дня ветеранів, тощо.

Учасники клубу люблять не тільки співати, а й вдало писати вірші, бо багато з них приймають участь в літературному об’єднанні «Муза Сіверської душі», що працює при  Центрі культури. Тож, пропонуємо вам, творчість Сіверських поетів, ветеранів праці. Просимо надрукувати вірші на сторінках вашої газети, яку наші ветерани, місцеві поети  виписують і читають з великим задоволенням.

«Пусть стареет вино»

Ветераны войны — наши гости сегодня.
(С каждым годом их меньше и меньше),
Но смогли к нам прийти — это так благородно!
Остальные скажите вы, где же?

Пал один в Кременной, не дожив до победы…
В Серебрянском лесу похоронен другой…
А на лицах живых мы читаем о бедах,
Памятью ставшие им дорогой.

Постарели. Но стали еще нам дороже.
От улыбок их светлых покой и тепло.
Только грусть на морщинках написана все–же,
Словно лето совсем уж ушло.

Не забыты и те, кто сегодня с нами.
Вам, живые, поклон до земли.
И гордиться должны вы сегодня сынами,
Что, как прежде, встречать вас пришли.

Не старейте, прошу вас, живите подольше,
Вы ведь цену за жизнь заплатили давно,
И без вас будет миру не слаже, а горше…
Не старейте, прошу, пусть стареет вино.

Твій рідний край — твоя колиска»

Якщо ти мову не забув
І Україну пам’ятаєш,
Край, де родивсь, завжди впізнаєш, –
Де б ти не жив, де б ти не був.

Тобі любов’ю край віддячив,
Бо ти не зраджував йому
І рідним зветься він тому,
Що твої сльози й радість бачив.

Вже стільки років пронеслось,
Та край душею не старіє
І за прожите не жаліє,
Хоч щось збулось, щось не збулось.

За свою долю й красоту
Вклонися цьому краю низько.
Згадай, що він — твоя колиска
І поцілуй землю святу.

Валентина Перепелица, 73 роки

Осень

Уже ноябрь, а по утрам туманы
Окутывают озеро и пруд
А днем корзины полные грибами
Из леса грибники  несут.

Деревья лист еще роняют
Он стелется цветным ковром,
Коров еще на выпаса гоняют,
Синеет тэрэн надо рвом.

И неба синеву
Случайный самолет  прорвет,
Как  будто по нему
Тропинка ровная идет

И всюду тишина.
Лишь где–то далеко
Собака на цепи залает
И леса темная стена
Донец притихший охраняет.

***

Облетает  с яблони желтый лист.
Грустную мелодию играет гармонист.
Наклонил кудрявую голову к плечу
Чтобы скрыть не прошенную, горькую слезу.

Был у парня с детства верный друг.
А теперь соперником стал он вдруг:
Двух красавцев–молодцев девушка свела,
За собой  приятеля увела.

Грустно парню очень
От двойной потери
И закрыла осень
До любви все двери.

Сколько девушек вокруг!
Все красавицы
Обнимать — не хватит рук,
А ему не нравятся,

Все тоскует сердце
Только об одной
Хороша, как песня
С русою косой.

Ніна Шипунова, 69 років

«Гірке чекання»

В невеликому містечку, добротні оселі,
Поселилась гарна пара, молоді, веселі.
Іван так хотів синочка, Марія вгодила,
І під серцем коханому синочка носила.

Раптом, де не взялось горе, і ван занедужав,
І весною поховали, сумували дуже.
Помирав, прохав дружину, бережи синочка,
Він на старість пожаліє, дасть тобі куточка.

Де що краще, все дитині, жаліла, як душу,
Як же я свою кровинку обідити змушу.
Виріс, вивчивсь і поїхав в місто працювати,
Одружився, має діток, що тут ще казати!

Син працює, є квартира, вже збудував дачу,
А матінка на адресу, все шле передачу.
«Вони в місті, їм же тяжко на ноги ставати,
А мені навіщо гроші, краще їх давати».

Довго син все не з’являвся, а мати старіє,
Та все листа виглядає, про онуків мріє.
Щось приснилося Марії.., «Гості будуть тітко»–
Їй на сон відповіла молода сусідка.

У матері серце б’ється, вискочити хоче,
Мабуть справді воно чує, приїде синочок.
Син приїхав рано вранці, веселий, щасливий,
Скільки радості в Марії, Мов виросли крила.

Хочу я тебе, матусю, до себе забрати,
Продай хату і поїдем, досить сумувати.
Я куплю потім хатину, є квартира, дача,
Ще й на меблі залишиться чималенька здача.

Мати всю нічку не спала, як же мусить бути,
Та зітхала так тихенько, щоб сину не чути.
Продала швиденько хату, гроші відіслала,
І синочка в старій бані півроку чекала.

Люди добрі попалися, їй їсти приносять,
Як здоров’я запитають, не плакати просять.
Сили її покидали, поволі вставала,
Виходила на дорогу, сина виглядала.

Кожний день наша Марія усе прислухалась,
Чи не йде її синочок, так і не діждалась.
Вранці принесли сусіди Марії сніданок,
А вона уже замовкла, не зустріла ранок.

На лиці у неї спокій, душа не страждає,
Але серце, серце й мертве, все сина чекає.

Лідія Чорна м. Сіверськ