Політолог баба Галя

13.02.2012 15:14:04

На Різдво із Полтавщини приїхала жінка маминого брата: весною 45–го (при стрибках з літака) загинувшого солдата…

Привезла домашньої ковбаси, меду, сала, зарізану курку, сушених фруктів… Каже: «Хотіла більше, але сил вже не стало!». Висока, худенька, білолиця з чоними великими очима — вона і досі красива, хоч має 96 років за плечима! Ми з її донькою (моєю двоюрідною сестрою) ще 5 років тому готували та мили посуд, щоб… бабусю Галину поминать… Бо вона тоді чогось надумала помирать! Чоловік сестри на горище поліз, дістав 4–х відерні каструлі, тарілки, стопки, ложки. Усе це по черзі по драбині, як циркач, на землю зніс. Ми з сестрою два дні посуду мили.

Я у сестри спросила: «Скільки людей на поминках буде?». Вона з плачем відповіла: «Це ж не свадьба! Без запрошень звідусіль прибудуть!». Зять кабана зарізав, з десяток курей. А гусей йому пасти набридло, тому зарізав усіх гусей! Ой мороки було! Скільки курей, гусей. Чистили, мили свинячі кишки, робили ковбасу. Я нарізала салат із помідор, взяла ковбаси, хліба, стакан вина і все бабусі в кімнату несу. Вона сердито глянула на мене і відвернулась до стіни! Їжу я поставила на стіл та стала бабу Галю гладити по спині. Поступово, щоб не налякати, стала масаж робити. Бабуся пручається, кричить: «От піднімусь та начну тебе бити!». Я дала їй трохи перепочити. Стала її майже силою кормити: примусила випити теплого червоного вина. Через 20 хвилин бабуся спала, як мале дитя, а ми з сестрою стали хату прибирати, траву на городі та полісаднику виривати. Коли люди на похорон прийдуть, то вони ніяких дефектів ніде не знайдуть! Нарешті, знесилені сіли перекусити. Потім розійшлися по кімнатах — трошки лягти відпочити.

Я прокинулась, коли вже було на моїй мобілці 23 години ночі! У хаті темно, хоч повиколюй очі! Сестра та зять у своїх кімнатах хропуть — аж гай гуде! Я — в кіманту до бабусі, я її нема ніде! Я під кровать заглянула — нема! Ну, думаю, оце нам усім хана! Їжі наготовили — хватить на три села! Що за жарти? «Майже покійниця» втекла! Стала сестру і зятя піднімати. Зять, звісно, дуже за день наморився. Він уважно подивився і сказав: «Май совість! Дай виспатись мені, бо судомою зводить ноги, та радикуліт у спині! А теща хай по селу пошвендяє трошки: перед своїм «кінцем» розімне свої старі ножки!».

Баба Галя рано–вранці (ми всі спали) прискакала та підняла лемент, що ми, такі–сякі, її вночі не шукали! І що ми не від горя бігаємо по селу, мов прибиті, а спимо у хаті без задніх ніг, як убиті!

Старим людям, як малим дітям, дуже важко догодити. Рятуй, Господи! Одну «смерть» бабусі пережили. Не дай, Боже, до другої «смерті» дожити! Баба Галя на Пугачову Аллу дуже схожа: її коханий теж на 30 років від неї моложе! Мабуть, із–за нього на смерть свою рішила «забити», щоб ще сильніше молодого любити! А про політиків бабуся так говорить: «Хай роблять достойні пенсії і зарплати! Та не заважають народу жить!».

Валентина Дубовик, м. Маріуполь