Мій народ

02.03.2012 12:28:11

Знедавна стала читачем цієї газети. Приємно здивована тим, що в Донецьку є така прогресивна, змiстовна газета. Бажаю вам успіхів, залишайтесь i надалi на передовiй нашого складного, буремного часу. Хочу розповiсти про свої погляди на нинiшнi події, на моїх сучасникiв, на нашу бiдну, рiдну Україну. Можливо мої вiршi комусь припадуть до душі.

Україна у багнi

Позичу очi у моєї кiшки,
Щоб темряву сприймати бiлим днем,
Бо Україна вже порвала вiжки
І скаче в прiрву зляканим конем.
ЇЇ шмагають батогами дiти
Ti нерозумнi дочки i сини,
Що змалку не хотiли мову вчити,
Зростали яничарами вони,
Як п’явки, повилазили з болота,
Приссались до розхристаних грудей,
Та ненаситна, золота голота
Без розуму, без честi, без iдей,
Сосати кров для них звичайне дiло
На синьому чи помаранчевому тлi.
Як зграя псiв нахабних, зголоднiлих
Крий Боже! Знову Україна у багнi.

Мiй народ

Народ мiй тихий та ласкавий,
Його покличуть — вiн iде,
Та завжди знайдеться лукавий,
Що його в прiрву заведе.
Народ не здатен до наруги,
Десь б’ються, а йому болить,
Та завжди знайдуться злодюги,
Щоб йому віку вкоротить.
Народ пiснями славить всесвіт,
Натура нiжна i палка,
Та завжди знайдеться пройдисвiт,
Щоб йому втяти язика.
Народ довiрливий, як дiти,
Скрiзь брешуть, а йому дарма,
Чекає, правди нiде дiти,
На шию нового ярма.
А може, досить? Вже по вiнця
Образ, принижень, глухоти,
Країна кличе українця —
Встань, сину. Maтip захисти.

Любов Федорiвна
Кузнецова, м. Макіївка