Гідні нащадки міфотворців

26.10.2012 20:42:46

Наприкінці вересня, закінчивши всі нагальні державні справи, та так вправно, якщо вірити офіційній провладній пропаганді (але вся біда в тому, що заполітизовані українці просто не здатні все це розгледіти), до музею «Молодої гвардії» в м. Краснодоні завітав сам голова Партії регіонів М. Азаров, аби своїм лінгвістичним авторитетом поновити розвінчаний міф про цю організацію.

Але, навіть не вдаючись до аналізу цих подій, а лише взявши офіційні комуністичні версії, ми зрозуміємо, що це звична заказуха. Бо в першому варіанті однойменного роману О. Фадеєв змальовує чисто молодіжну комсомольську підпільну організацію, але вже в іншому варіанті з’являється зовсім інший сценарій, і пояснюється це тим, що треба показати в цій події роль комуністичної партії як керівної і спрямовуючої. То в якому варіанті відображені справжні події? А далі пішло–поїхало, була дана вказівка придумати зрадників, бо як могла організація під мудрим керівництвом КПРС так ганебно провалитись?

Здавалося, що в цьому тумані та дурмані ми будемо до кінця днів наших. Але перший просвіток в цьому «царстві тьми» з’явився в 1965 р., коли в Донецькому обласному суді відбувся розгляд справи над одним з керівників Краснодонської окупаційної поліції, в минулому старшим лейтенантом Радянської армії Підтинним.

У судовому процесі він довів, що ніякої політичної підпільної організації в природі не існувало. Просто розстріляли молодих людей за те, що обікрали автофургон, в якому везли дарунки: печиво, сигарети, галети солдатам вермахту.

Присутня від ЦК ВЛКСМ журналістка з Ленінграду на основі сухих протоколів суду написала повість «Это было в Краснодоне». Завдячуючи тому, що в державі ще була відчутна хрущовська «відлига», яка потім була знищена під корінь, суспільство отримало достовірну інформацію.

І вже десь через півроку підняла лемент у всіх ЗМІ вчителька з Ленінграду, яка бідкалась, що на героїзмі молодогвардійців вона виховала ціле покоління, а зараз у неї в душі порожнеча (також заказуха). Вона вимагала знищити книгу, продовжувати заливати комуністичний бруд у голови юних громадян.

Але 2011 р. у передачі про «Молоду гвардію» старенька жіночка перед телекамерою якось злякано викрикнула: «Хай мене розстріляють, але я скажу правду, бо майже всі з тих, хто обікрав автофургон, потім ці дарунки продавали на базарі, де і вийшли на їх слід жандарми. Це учні з мого класу, вони і мене пригощали цими галетами». Це вже нагадує святі мощі, які привозять туди, де зникає релігійний фанатизм.

Але мощі завжди залишаються святими, а комуністичних ідолів та їх міфи то дружньо обпльовують, розвінчують, то потім дезінфікують, відмивають і цілують. Все залежить від кон’юнктури.

Спочатку мені здалось, що регіонали повторюють мовний фокус, аби відібрати в комуністів, які вимушено тимчасово, але стали конкурентами, голоси стареньких і дурненьких. Та, з’ясовується, собака зарита глибше, тут покірно виконується воля карликів–відновлювачів СРСР.

12 жовтня, ввечері, Донецьке радіо оголосило: «Передача на державне замовлення», — і я вирішив послухати, на що ж розтринькують наші кошти, і почув, що в одній зі шкіл м. Селідово організований мікромузей «Молодої гвардії». Звідти дівчата, просто в екстазі та захваті, розповідали про героїв–підпільників.

Мене охопив жах: невже цим людожерам вдасться «задебілити» ще одне покоління? З якої точки зору не поглянь на цей сатанинський спектакль, ситуація сумна: якщо дітки свято вірять в те, що кажуть на камеру, — це трагедія, а якщо просто лицемірно підспівують вчителям і владі, то вони — циніки, а це вже — катастрофа. Від таких у владі страждає все суспільство, і, що найстрашніше, ці можновладці закладають такі ж підвалини на майбутнє.

Про педагогів вже і згадувати не варто, бо освіта — найслабша ланка в нашому суспільстві. Свідомо не вживаю тут слово «вчителі», бо з арабського це — мудрець, взірець для наслідування. То що мають наслідувати учні у своїх кумирів: участь у мітингах, де влада воює проти держави України, брати участь в аферах у виборчих комісіях, де якраз найбільше задіяні слухняні раби–вчителі, за рідким винятком. Сам був і членом, і головою виборчої комісії, тому оголошую не якісь чутки. Отримуючи мізерну зарплатню, вони раді тій копійчині, що зароблять на виборах. А якщо дадуть потрібний результат, отримають і солідну прибавку, а разом з тим — і залишать злочинну владу на своїх місцях.

Найсвятіший обов’язок вчителя — творити культурне середовище, бо без культури — вульгарні політики і, відповідно, політика, економіка і все інше. Хіба можна дивитись без огиди на цього московського блазня Ступку, який не зникає з телеекрану і каркає про культуру, зіграв на догоду чужинцям роль українця–поліцая, зарізяку, чий батько блазнював у гофманів, бортків тощо. Навіть, коли його ховали, йшли за труною, то аплодували і кричали «Браво!», — це схоже на слова В. Симоненка: «Пийте, танцюйте, співайте — ви поховали біду». Тому і не дивно, що так впав рейтинг партії «Україна — вперед». Суд тут нічого не поробить, бо ця «перша трійця» — персонажі для дискотеки.

Антон Талимончук,
м. Донецьк