Епоха безголових

19.04.2013 20:16:06

На цвинтарі розстріляних ілюзій
Вже не хватає місця для могил

Як сказав батько всіх часів та народів Й.Сталін: «Кадри вирішують все». То звісно, що вони підбирались для досягнення мети. А вона була такою: розповсюдження комуністичної зарази по всій земній кулі. Яку втулили навіть в свій герб, як основний елемент цієї геральдики.

В далекому 1964 році під час т. зв. Хрущовської відлиги алтайський письменник охарактеризував цю систему так, пишу мовою оригіналу: «Это сволочной отбор кадров, где среди глупейших подбирают наиглупейших, а среди этих — подлейших». Цей еталон без будь–яких змін існує в наш час в Україні. Нам змінили герб, гімн, прапор, але вся система — політична і економічна — залишилась без змін. Навпаки, вона набрала більш зловісних потворних форм. Якщо в СРСР проводилась політика витіснення національних кадрів з управлінського апарату в республіках, навіть в Росії (але все–таки знаходили національних запроданців десь 25–30%, які і матір рідну вб’ють за можливість залишитись при владі), то наразі цей відсоток — на зловісній позначці «зеро». Навіть прочитав на цю тему анекдот — В. Янукович дав команду новому голові СБУ з’ясувати, чи є ще десь в управлінському апараті України українець? Той похнюплено доповів: «Збились з ніг, шукаємо, але нема».

Та що там дивуватись такому стану речей при нинішньому антиукраїнському режимі, коли під час царювання «націоналіста Ющенка» в інтерв’ю газеті «Молодь України» сірий кардинал Банкової Віра Ульянченко в 2006 році на запитання, а чи є в державному апараті хоч один патріот–українець, відповіла: «Є дві–три людини, але їм ще не на часі висовуватись».

Кожний здатний до аналітики українець має поставити собі запитання: звідки з’явилось це лихо на нашу голову, що Україна не наша? Бо ми її передоручили будувати чужинцям. От вони й будують чужу, не нашу, антиукраїнську державу.

Україна стала резервацією для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі, такий парадокс. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови. Не розуміють хохли–раби, що чия в державі мова, того й влада, того й держава.

Гарант заявив в Польщі, що він поляк, Азаров в інтерв’ю для Росії сказав, що він почуває себе українцем 20 хвилин на місяць. А для тих, хто має повне право сказати про себе, що «Найбільш над усе Я люблю Україну, мабуть в цьому і є то найбільша провина моя» — нащадки Бланків–Бронштейнів, Кагановичів, Муравйових, які, як їх предки, дозволяють нам на своїй землі мітингувати лише на кухні. Чи було щось подібне в історії людства?

Зважаючи на ситуацію, ми повинні зміцнювати державу, а не режим злодіїв, брехунів і їм подібних, бо вони ставлять перед нами одне завдання — виживати там, де є всі умови для безбідного існування, а то й щасливої долі.

Українці в своїй державі знаходяться в ролі опущених в ЗК, для них завжди дірява ложка.

Наші керманичі навіть не можуть збагнути величі того природного ресурсу, що їм дістався в руки. Гітлер, розробляючи план Барбаросса, окреслив Україну як перлину серед його завоювань, а пояснив він це так: найвища цінність України — її географічне розташування, це місток до Близького Сходу, Індії і всієї Азії, включаючи Персію та Турцію.

Через 60 років, проводячи аудит в Україні, «Дойчебанк» дав таку характеристику: «По запасах вже розвіданих природних ресурсів Україна ділить 8–9 місце в світі, не нижче цієї планки є і інтелектуальний рівень нації». Але на перше місце знову поставили географічне розташування і дали пораду, що при зразковому шляхосполученні і інфраструктурі сервісу Україна може мати 52–57% валютних надходжень. На другому, з їхнього погляду, місці — це помірковано–континентальний клімат і лише на третьому — чорноземи, але сумно додали, що в нас відсутня будь–яке розумна організація всіх сфер життєдіяльності.

А пояснити це можна так: в державі, де при владі свої національні кадри в силу своїх інтелектуальних здібностей наводять лад — створюється добробут; в державі, де керують чужинці–владоможці, створюється суцільний безлад і злидні, як зараз в Україні. Демократією називають вульгарні ігрища між партіями, а народ використовують, як матеріал для голосування. На виборах завжди перемагають брехуни, гроші й дурні. Але недарма мудрість доводить: не знайомтесь з брехунами, бо вони далеке назвуть близьким, і біду назвуть щастям, і навпаки, свою дурість назвуть мудрістю, високим професіоналізмом. А коли ви збагнете, з ким маєте справу, то вони не залишають вам жодного важеля, аби ви мали законне право скинути їх з цих захоплених обманом сідал.

Людина, яка народилась і виросла в комуністичному суспільстві, здобуває «синдром Мауглі», що виросла в зграї звірів, бо наше суспільство складається з людиноподібних хижаків. Тому дитя, що народилося в звичайному рабстві, не відгукнеться на поклик волі. Відтак не дивуймося, що наш народ не може навіть скористатись зі свого виборчого права.

Найстрашніше те, що ми звикаємо до поганого злиденного життя, до того, як писав російський політолог Істархов, що з телеекранів, радіо якісь паразити–примурки весь час чомусь нас повчають, українця там знайти важко.

Тому я пропоную один день на тиждень, як вегетаріанський, виділяти для українців в ЗМІ, щоб і ми, як нацменшина, могли повідомити про свої наболілі проблеми, без оскалів Джангірова, Піховшека, Чаленко, Висоцького, Погребінського і сотень інших. З ведучими програми — українцями — без цих, як висловлювались царські жандарми, «беглых каторжников» Шустерів, Кисельових, Дорофеєвих і інших.

Треба зробити все для того, аби на радіо і телебаченні запрацював канал «Культура», бо політика є похідною від культури, а економіка — від політики. То нам грубі диктатори, які чомусь вважають себе політиками лише тому, що брехнею захопили якесь крісло, доводять, що політика — брудна справа, а це буває лише там, де до влади приходять особи з брудними руками й думками.

Якось Льоня Космос, коли став вперше мером Києва, вирішив перевірити своїх підлеглих на «детекторі брехні». Результат шокував: посадовці всі — ангели. Здавалось, що апарат дає збій. Але, як кажуть, все, звичайно, простіше — в цих людей спотворене розуміння моральних цінностей і культури, вони живуть і діють в полоні старшого брата, описаного Джорджем Уорелом.

І якщо десь в глухому селі, маленькому містечку залишились якісь сліди моральних цінностей, то ті, що лізли до влади, спадлючились до останньої клітини. І ось ця зграя розказує нам байки про реформи, хоча й козі зрозуміло, що серед них немає реформаторів, а лише жалюгідні імітатори. Один з них — Тигіпко, якого я в одному зі своїх дописів назвав біблійним Йосипом, і влучно передрік його долю.

Комунальна реформа звелася до того, що влада вирішила звалити на плечі злиденних громадян будинки, в 70% яких закінчився термін експлуатації, організовують новітні колгоспи, але вже в місті — ці дикі ОСББ.

Нікчемна влада неспроможна навіть вирішити таке питання, як переробку сміття. Кожний рік збільшують тарифи за його вивіз, а в цивілізованих державах це цінний продукт, який скуповують у населення.

Гидко слухати скиглення деяких депутатів ВР про підвищення ролі місцевого самоврядування, бо яку роль не відведи теперішнім мерам і ін., вони зіграють її потворно, бо вже на другий день після свого обрання вони стають лютими ворогами своїх виборців. А все тому, що право на забезпечення населення життєдайними ресурсами і комунальними послугами віддають доленосним компаніям і установам, які взяли владу до себе в долю, тому влада день і ніч тільки й думає, як підняти ціни та тарифи, бо це золотий дощ до їх кишень. А байки про громадські слухання – це хіба що для дітей, і то розумово відсталих.

Не можна було починати медичну реформу з дорогами, по яких важко довезти здорову людину, з УАЗиками, що більшість часу знаходяться в ремонті, при відсутності палива. Це вульгарне знищення медицини.

Освітня реформа спрямована на знищення галузі, повернення епохи хабарництва.

Всіх цих реформаторів Вишинський назвав би ворогами народу, що привело б до справедливих наслідків. Тому так оскаженіло обпльовують Сталіна, а народ все частіше згадує його не тільки як тирана, але й того, що знищив стільки цих негідників. Тобто, свідомість суспільства знаходиться в різних вимірах.

Судова реформа — це апогей цинізму і людської дурості. Судді визнають всі інструкції, накази, постанови, закони, які не відповідають Конституції, — таке вони створили кривосуддя. Суд став незалежним від законів, права, честі, сумління, від європейського права. Судове свавілля — це поштовх до парламентського свавілля, адміністративного, політичного, а народ — жертва цих сваволь.

Становище суддів в Україні нагадує долю рабині Ізаури в однойменному бразильському кіносеріалі, яка жила в розкоші порівняно із оточуючими її рабами, але кожної миті її міг зґвалтувати син рабовласника. Так і наші судді: хоч і привілейовані, але раби Партії регіонів, і не застраховані від того, що їх не зґвалтує за чесну поведінку, а не за якісь там порушення присяги і законів, Леонсіо чи Вікторіо.

Але біда в іншому. Українська влада не створює закони, кодекси згідно звичаєвого права, а списує, як нездібний учень, з чужих, а поради Венеціанської комісії просто ігнорує.

Колись в Російській імперії відбулась правова реформа, сформували «12–томний свод законів». Здавалось, що там вже враховані всі випадки, які виникають в суспільстві. Та сталось зворотнє: судді навіть туди й не зазирали, хоча вони лежали на столі у кожного з них. При розмові з позивачем чи відповідачем, суддя, як писав Герцен, поклавши руку на цей стос книг, питав: «Судити по совісті чи по закону?». І особливо кмітливі блискавично улесливо заявляли: «По совісті», і завжди мали бажане рішення. А тим, хто вимагав судити по закону, суддя втовкмачував, що в цій книженції закон на вашій стороні, в іншій — проти вас, а в третій — як подивиться суддя. Тому на вулиці чесних ніколи не було правди і права. Суди ж ще з часів Риму були злочинними, але ніколи не були такими нахабними і безпардонними. Коли я чую, як вже два місяці депутати дискутують, а чи дотримуватись законів, шанувати Конституцію, то тоді треба надати право всім іншим ставити питання: а чому вони мають дотримуватись законів, написаних злочинцями, «злодіями в законі»?.

Навіть по міжнародному праву, якщо одна сторона не виконує закони, то інша також знімає з себе такі обов’язки, а в нас влада для себе зупинила дію всіх законів, а нам залишила, і тероризує суспільство.

Тому дивно чути цих недолугих опозиціонерів, які, як заклинання, кажуть, що вони будуть боротися з владою законними методами.

Коли нам зараз зі всіх щілин кричать оракули про загрозу фашизму, то я хочу сказати, що ті, що звільнились від нацизму, фашизму (німці, італійці, іспанці, португальці), зберегли свою людську подобу, високу мораль. Це хірургічне вручання, але інших ліків для України не існує, ми перейшли рубікон змагань за соціальну справедливість, на часі національно-визвольні змагання, і це ходіння опозиції по муках просто стає посміховиськом. Це нагадує 1918 рік, коли Грушевський з Винниченком на кожну погрозу з Росії відповідали Універсалом і хресною ходою, та й гетьман Скоропадський привіз більше тисячі челядників з Росії. Це так обурило командувача кайзерівських військ в Україні, що він сказав: «Я особисто розстріляю кожного, хто через 3 місяці не заговорить українською, а почну з сина гетьмана». Так цивілізована Німеччина просто і ефективно вирішує мовні питання.

Нація відроджується і досягає розквіту через славне минуле або з вірою у величаве майбутнє. Бо там, де нема віри, нема ні фанатизму борця, ні непохитного ідеалу. Такий вічно хитається між своєю і чужою правдою.

Як казав Т. Г. Шевченко, Україна воскресне лише тоді, коли серед неї знайдуться як вожді не Йуди, Іроди або сторонники Варави, не донощики, фарисеї, які узурпували собі право стояти на чолі народу, а ті лицарі–святі, які правду Божу проголосять правдою своєї нації.

Останнім часом темою номер один стало блокування Верховної Ради. Дуже влучно по радіо сказала жінка Богохульскій (тобто Богословській): «Йдіть в світ, як за очі, пийте, гуляйте, але не заходьте під купол — і Україна воскресне».

В Стародавній Греції, коли справи стали зовсім кепські, вожді зібрали мудреців для поради, що робити, а ті відповіли: «А нічого. Дайте народу землю і свободу та не втручайтесь, і він утримає і вас, і себе».

Нинішня влада демонструє собі, опозиції, всьому народу, що їх панування буде вічним, але нічого не організовує на майбутнє, а з вовчою зазирливістю розкрадає рештки так, ніби завтра останній «день Помпеї».

Антон Талимончук,
м. Донецьк