Владимир Дубровский — роллер из Донецка

24.01.2014 18:09:28

Знаменитый донецкий роллер Владимир Дубровский в прошлом году совершил марш–бросок «Киев–Львов» — 500 км на роликовых коньках.  Свой марафон спортсмен посвятил 80–летию Донецкой области.

«Я живу на роликах, и живу уже почти 15 лет. Это моя жизнь. Я на них с утра до вечера. На роликах могу делать все, даже водить автомобиль», — говорит Владимир Дубровский.

До пробега «Киев–Львов» у Дубровского были марафоны на роликах по маршрутам: «Донецк–Мариуполь», «Донецк–Константиновка», «Харьков–Днепропетровск», «Киев–Одесса». Также он побывал в Китае — Пекине, Шанхае, в Тибете. В некоторые места на роликах не пускали китайские полицейские, но когда такие случаи имели место, на помощь приходила добрая донецкая улыбка и небогатый запас английского.

В Донецке Владимира Дубровского чаще всего можно увидеть в сквере возле школы № 54, где каждый вечер собираются более сотни его единомышленников, ставших на роликовые коньки. Они в 2005 году организовали в Донецке первый «Роллерфест», на который съехались участники из разных городов Украины, России, Молдовы.

Владимир Дубровский — телеооператор и путешественник, человек харизматичный и общительный, его мнение о разных вещах и событиях важно для друзей. В отличие от пушкинского Дубровского, донецкий Владимир Дубровский в последнее время общается преимущественно на украинском языке. Сегодня Владимир отвечает на наши вопросы именно на украинском языке.

— Володимире, чи цікавився ти, що, можливо, Олександр Сергійович Пушкін зобразив у своїй повісті когось з твоїх далеких родичів?

— Я замислювався про це. Все можливо.  Адже я народився  у Росії, приблизно в тих місцях, де відбувається дія повісті.  В мене є певні риси характеру,  і  у моїй зовнішності щось є таке, що я можу сказати: я схожий на того Дубровського. Щось спільне у мисленні, потреба бути не таким, як всі. Правда, ведмедя я не вбивав. Я  краще навчив би його кататися на роликах. Коли вчився у школі, мене всі називали не по імені, а Дубровський. З інших класів, хто не знав, що це моє справжнє  прізвище, думали, що  так мене прозвали. А в мене ніколи не було ніяких прізвиськ. Просто я Дубровський.

— Твоє прізвище не вплинуло на твої літературні смаки? Що любиш читати?

—  Читаю більше періодичні видання: газети, журнали. Книги подобаються науково–популярні, наприклад, про здоровий спосіб життя. Нещодавно прочитав книгу Батмангхелиджа «Вода для здоров’я». Дуже багато взнав про  воду такого, про що не замислювався раніше. Не лише в цій книзі, чув, читав також, що вода в пляшках не завжди якісніша ніж звичайна вода з крану. Взагалі воду люблю, руки мию при потребі і без, аби похлюпатись у воді.

Взимку купаюся у ополонці.

—  Як ти став телеоператором?

—  Це, мабуть, покликання. Все почалося з дитинства. Приблизно у другому класі я почав відвідувати фотогурток. Там ми вчилися фотографувати, композицію кадру вивчали. Потім була кінокамера, ми намагалися знімати якесь кіно. Працювати з кіноплівкою набагато складніше, ніж знімати відеокамерою. Був такий випадок, ми, підлітки, про відеокамеру тільки мріяли. Ну, зібралася компанія, вирішили хлопці по–дорослому «бухать». А мене це зовсім не цікавило. Вони понапивалися. Смішно було на них дивитися, я й кажу: «От якби була камера, я б вас зняв, щоб ви на себе подивилися, на кого ви схожі». Але я людина товариська, на мене не ображалися. Мені, щоб веселитися, допінг не потрібен. Згодом батько мого двоюрідного брата купив відеокамеру. Ми обоє захоплювались зйомками, і в Євгена, і в мене були до цього здібності, ми обоє стали репортерами, працюємо в Донецьку, я — на кореспондентському пункті ICTV, Євген знімає сюжети для новин 5 каналу. Іноді трапляються такі незвичні, творчі пропозиції. Минулого літа в мене була яскрава робота: зйомки кліпу для гурту «ВВ».

З Олегом Скрипкою мене познайомив мій приятель, відомий байкер Барон Оберхаузен. Знімали «Чудовий світ». Нас було кілька операторів, тому я не тільки знімав, а брав участь у зйомках, як актор.  Олег сказав, що я справжній персонаж, який грає не роль, а своє життя. Цей кліп є в  YоyTube. Ми його знімали у Запорізькій області.

— Журналісти, оператори бувають у різних місцевостях, але не завжди там, де найбільше хотілось би побувати. В тебе є захоплення, чи, можливо, це твоя друга професія — подорожі?

—  Напевне, це  такий спосіб життя. І не тільки подорожі. В мене ще є ролики. Я на них катаюся, подорожую, інших навчаю кататися, живу у світі роликів. Тут в мене є якісь важливі події, досягнення. Ці три речі найважливіші для мене,  і вони пов’язані одне з одним: подорожі, ролики, відеозйомки. Перша моя подорож  на роликах була на таку маленьку відстань — від  Донецька до Волновахи, це десь 50 км, а першим  досягненням, яке надихало, було приємно, що я це зміг, це була відстань від Донецька до Маріуполя, приблизно 120 км.  Потім  відстані збільшувались. На сьогодні мій особистий рекорд  — це відстань Київ — Львів, 500 км. Ми були в дорозі 7 днів. Ночували в наметі, або  у невеличких готелях, чи у сільській хаті, доброзичливих людей у нас дуже багато. У цій подорожі я зрозумів, що   невеличкі містечка і села і є справжня Україна,  хто в них не побуває — не може говорити, що знає Україну.

Моя мрія — поетапно об’їхати на роликах довкола світу. От від Києва до Львова вже здійснено. А далі… буде продовження. Буде можливість, гроші, спонсори. В мене були подорожі на роликах в Африці, в Танзанії. В Китаї я їздив багато на роликах, в Тибеті навіть вчив монахів їздити на роликах. Також бував на Кавказі, в Стамбулі, у Монголії. Цікавих подорожей було багато і не тільки на роликах. Наприклад, у Тибеті унікальна залізниця, більше  ніде у світі не проїдеш залізницею  на вишині 5 тис. метрів. Ще я подорожував найдовшою у світі залізницею: Трансcибірською. Проїхав від Улан–Батора до Москви. У дорозі був цілий тиждень.

—  Ходять такі легенди, що ти перший заснував рух ролерів у Донецьку (Дубровський усміхається. Напевне, не чув таких легенд).

—  Перший? Та ні. Каталися тут хлопці і дівчата і раніше, ніж я.  Тобто я прийшов у цю тусовку новеньким, але так вийшло, що саме я і мій друг Вадим Моїсеєнко — ми почали цей рух так стрімко розвивати, привертати до нього увагу,  підносити популярність. Від забави до серйозного захоплення. Почали влаштовувати фестивалі, змагання, їздили на подібні заходи у різні міста. Вчили початківців кататися та з головою підходити до цього свого захоплення.

—  Людина, в якої є камера, часто знімає якісь урочисті події,  напевне, ти не раз знімав весілля. А в тебе самого весілля було?

—  В цьому році я одружився.  Ми не мали ніякого бажання влаштовувати весілля. Просто вдвох поїхали у село поблизу Донецька, там розписалися. Але у нас була весільна подорож. Майнули на два тижні по Європі. Ролики не брали, хоча моя дружина вміє кататися. Це ж була особлива подорож, ми вирішили так.

Для мене кохання — це не публічна тема, не для обговорення. В таких питаннях моя позиція, можливо, близька до такого мусульманського світогляду. Ми з дружиною любимо бувати в таких країнах, нам подобається ставлення місцевих мешканців до мандрівників, їхні взаємини  у сім’ї, стиль одягу. Ми завжди беремо відусюди потроху, щось таке корисне, не заглиблюючись у їхню філософію чи традиції, моя позиція, можна сказати, нейтральна, я всім друг.  Був у мене «В контакті» такий статус, це моя позиція: «Треба завжди бути привітним. Усміхатися можна всім. Але коханою буває одна–єдина людина».

—  Ти народився у Росії, у твоїй родині говорять російською, хоч і в Україні, але у школі вчився з російською мовою навчання. Як, коли у тебе виникло бажання говорити українською?

—  Я виріс у селі поблизу Донецька і  говорив, як усі, таким  суржиком. Вже в Донецьку, напевне у 2000 чи 2001 році я вирішив  «по приколу», що буду говорити тільки українською. Спочатку це був жарт, а потім виникло бажання говорити чистою мовою, українською чи російською, але правильною мовою, а не суржиком.  Десь з півроку було важко. Коли не виходило, це лише додавало азарту. Особливо, коли знайомі, скажімо там з Вінниці, чи Дніпропетровська казали: «Та говори вже російською, не знущайся з себе і з такої співучої, гарної української мови». Я сказав: «Я не зупинюся. Треба цей етап пройти».  І тоді, коли вже є чималий словниковий запас, коли включається мислення, ти вже думаєш українською, тоді вже легко, ти не шукаєш слова, вони самі ллються. Я читав українською, дивився українські фільми, телепрограми, слухав пісні. У себе в телефоні і в комп’ютері меню поставив українською. І був такий період, що я розмовляв виключно українською.    А коли вже зрозумів, що вийшло, що я вже володію мовою,  можу дозволити собі вільно переходити з української на російську чи навпаки. Тепер хочу ще англійською досконало оволодіти. Це була своєрідна зарядка для мозку, і були такі люди, яким це сподобалось, вони до мене приєднувались і досі ми спілкуємося українською. Інколи кажуть: «Та я знаю українську» — «Можеш спілкуватися?» — «Можу».  Починаєш з ним говорити, а він «Бе — ме…» — і переходить на  російську. Мовчки мову не вивчиш. Треба говорити. Я це точно знаю.  А потім самому приємно. А ще вважаю, якщо живеш у цій країні, то ти маєш знати мову цієї країни, як і культуру її, історію. Тепер є ще бажання вивчити італійську, іспанську. Знати кілька мов — це класно. Сидіти на місці не хочеться. А якщо любиш подорожувати — без знання декількох мов не обійтись.

— А яку музику любиш слухати?

—  Джаз, класика, етнічні мелодії різних народів, лаунж. Спокійну інструментальну музику. А якщо веселеньку —  то танцювальну: латину, сальсу. Пісні. Але щоб цікаві. Наприклад, «Щедрик» у виконанні «ВВ».  Музику люблю рідкісну. Я зібрав таку колекцію, що ніхто з моїх знайомих ніколи не чув такої музики. З Китаю привіз незвичну музику, фольклор, з Монголії — їхній гортанний спів. Фантастика!

— Дубровський любить пригощати друзів і гостей чаєм, і це завжди  ексклюзивна композиція з рослин, які привіз із чергової мандрівки. Насолоджуєшся  ароматом  чебрецю чи  імбирю, і виникає бажання продовжити розмову про здоровий спосіб життя. Яку корисну інформацію на цю тему знає Дубровський?

—  Мені багато чого подобається у різних системах, скажімо, правильного, здорового харчування. Я обираю те, що мені подобається, тут багато чого поєднано. Я і вегетарианець, і сироїд. На 70% мій раціон — це сирі продукти, на 30% — варена вегетаріанська їжа. Молоко і сир (творог) вживаю,  м’ясо — ні. Влітку, наприклад, стільки фруктів, можна їсти тільки їх, і більше нічого й не хочеться. Взимку крупи з вечора замочуєш у воді — з ранку сніданок готовий. Ну, буває, що влітку я з’їм морозиво, хоча це зовсім не корисно, або якийсь тортик. Але такі випадки рідко бувають. Я нікому нічого не раджу, я така людина — не нав’язую свої думки, чи спосіб життя, харчування. Людина сама до цього приходить. Коли людина змінює свій стиль харчування — міняється все, змінюється мислення, ставлення до світу. Тобто, перестаєш їсти м’ясо — відразу стаєш уважнішим, починаєш любити природу, замислюєшся, як зберегти довкілля,  багато чого починаєш розуміти, стаєш добрішим. Але здоровий спосіб життя — це не тільки харчування.   Я не курю, не вживаю алкоголь, і ніколи цього не робив, жодного разу. Щоранку роблю гімнастику, багато рухаюсь, не користуюся ліфтом, багато ходжу пішки, на роботу їжджу велосипедом.

Одного разу на дискотеці у «Ліверпулі» був такий випадок: я так танцював, що до мене підійшов якийсь хлопець і питає: «А де продають те, під чим ти, що так танцюєш?» Я йому показав у барі апельсиновий сік, пояснив, що я тверезий, треба вміти радіти життю, насолоджуватися  танцями, музикою, це теж треба вміти. Це дуже принизливо бути п’яним, або ловити кайф під впливом якихось інших зовсім не корисних речовин.  Я це зрозумів ще в дитинстві, і тому вирішив дотримуватись здорового способу життя.

Додам, що завдяки здоровому способу життя можна заощадити значні кошти, яких вистачить на цікаві мандрівки, на здійснення будь–яких мрій. Не вірите? А ви спробуйте.

Спілкувалася Лариса Бондаренко

 

В социальной сети у Владимира на страничке мы нашли заметку о 23 привычках, благодаря которым вы кардинально «прокачаете» свою жизнь:

1. Начните изучать иностранный язык. Только учите его каждый день, хотя бы по полчаса.

2. Через день прибирайтесь в своей комнате, выкидывая ненужный хлам.

3. Откажитесь от компьютерных игр. Они портят восприятие мира и превращают нормальных людей в потерянных.

4. Напрочь откажитесь от фастфуда и другой вредной пищи. Начните питаться правильно.

5. Делайте утреннюю зарядку.

6. Приучите себя каждый день засыпать и просыпаться в одно и то же время.

7. Принимайте еду в одно и то же время — организм скажет вам за это спасибо.

8. Спите не менее 8 часов. Это очень важно для самочувствия.

9. Экономьте деньги. Начните откладывать на путешествие. Поездка в другие страны развивает кругозор. Лучше путешествуйте дикарями, без тур–агентств.

10. Думайте только о хорошем — все обязательно сбудется! Чаще улыбайтесь.

11. Заведите дневник своих успехов. По вечерам отмечайте свои достижения. Любые, даже самые маленькие.

12. Начните читать правильные книги, меняющие жизнь.

13. Посвящайте интернету не более часа в день.

14. За 10–15 минут до еды выпивайте по стакану чистой воды. Пейте в день не менее 2 л воды. Это улучшает внутренние процессы. Вы будете чувствовать себя лучше.

15. Займитесь своим телом. Сжигайте жир и наращивайте массу мышц.

16. Найдите картинки своих целей и наклейте их на видном месте. Визуализация очень важна.

17. Выпишите на бумажку все «висяки» (дела, которые давно нужно сделать и которые не дают вам покоя). Разделайтесь с ними, и жить станет легче. Проверено.

18. Откажитесь от нецензурных выражений и слов–паразитов. В общем, следите за своей речью.

19. Делайте по одному маленькому доброму делу каждый день. Делая добро, не ждите ничего взамен. Добро вернется в другом.

20. Старайтесь каждый день кушать фрукты, овощи, ягоды. Замените привычное картофельное пюре и макароны свежими овощами.

21. Ходите прямо. Следите за осанкой.

22. Откажитесь от всевозможных вредных привычек. Курение и алкоголь вызывают рак и другие болезни. Зачем вам обрекать себя на несчастную жизнь?

23. Говорите людям приятные слова и комплименты. Будет прекрасно, если это войдет в привычку.

фото: vk.com