Невеличка історія здійснення мрій

17.09.2016 14:22:45

Редакція сайту UАргумент 17 вересня 2016 року отримала лист із припискою: «Опублікуйте, якщо є така можливість. Хотів би розповісти всім одну історію. Можливо, вона надихне і інших хлопців». Цей лист написав Віталій Дюга, 16-річний юнак з містечка Асканія-Нова Херсонської області. І це не перший його лист в редакцію. Ми вирішили опублікувати всю переписку, щоб було зрозуміло, з чого все починалося)

19 березня 2016 року

Віталій Дюга:

Добрий вечір.  Пишу до вас цього листа з думкою в голові, що прокинусь і, може, станеться диво. Мене звати Дюга Віталік, і мені 15 років. Я живу у невеликому містечку Асканія-Нова, Херсонської області. Колись, коли я був ще маленьким, моя мама сказала ось такі слова: «Віталіку, вчися, дитино, вчися, якщо хочеш кимось стати. У цьому житті все залежить тільки від тебе».

Час не стояв на місці, роки йшли, і я вчився. Незабаром закінчу школу, далі довгих п’ять років навчання. Але вже зараз настав той самий момент, коли треба робити вирішальний вибір. Чесно кажучи, свій я уже зробив. Дуже хочу бути корисним уже сьогодні, мені хочеться допомогти своїм батькам, які дуже тяжко працюють. Чотири роки тому, переключаючи канали телевізора, я випадково натрапив на футбол, лондонський «Челсі» приймав «Барселону». Це була неймовірна вистава!

Навіть сидячи вдома, перед телевізором, можна було відчути ту неповторну атмосферу: сама гра, емоції комментатора – все це разом зробило свою справу. З того часу я дуже зацікавився футболом, став  багато читати про цей вид спорту, слідкувати за останніми новинами, переглядати матчі. Я закохався у цю гру. Згадую ті чудові моменти – і на обличчі одразу з’являється посмішка. Відтоді я зрозумів, що це те, у чому мені хотілось би себе реалізувати.

Мрію стати спортивним журналістом – це  цікава професія, із якою я хотів би пов’язати своє майбутнє. Тринадцять років мого життя минули на Херсонщині, але моя родина із Західної України, тому я володію українською та російською мовами, також з великим ентузіазмом вивчаю англійську. Я звичайний веселий хлопчина, але не зважаючи на це, у мене сильний характер, і я умію долати труднощі. П’ять років заняття боксом загартували мене, привчили до дисципліни, я кандидат у майстри спорту, мій тренер Сахаров Михайло Юрійович сказав, що це має допомогти мені у житті. Дуже на це сподіваюсь.

Зараз мені тільки п’ятнадцять і мої найкращі роки попереду. Я прагну займатися улюбленою справою і прошу вас допомогти у здійсненні цієї мрії.

20 березня 2016 року

Анатолій Герасимчук:

Доброго дня, Віталію. У відповідь на твій хороший, гарний лист я хочу відповісти словами твоєї мами: «У цьому житті все залежить тільки від тебе». Тільки ти сам можеш поступити туди, куди ти сильно захочеш. Тільки ти сам можеш вчитися – або бити байдики. Тільки ти сам можеш пробувати вже зараз писати свої спостереження, аналітичні оцінки тій чи іншій спортивній події чи то на своїй сторінці в соціальній сіті, чи то на своєму десь блозі. Зробивши сторінку і виставляючи там цікаві матеріали, ти рано чи пізно привернеш увагу до себе і зможеш співпрацювати з відомими і популярними ЗМІ. Зрозумій, що тільки твоя особиста оригінальність, несхожість на інших, тільки твої власні думки дадуть тобі можливість стати відомим спортивним журналістом. І допоможе тобі в цьому тільки твій власний характер, твоя власна наполегливість, твоє власне бажання. І той же спорт тобі неодмінно допоможе – бо зараз, куди не глянь на людей, які чогось досягли в житті – практично всі вони займалися спортом. Спорт загартовує, підвищує самооцінку, вселяє впевненість.

Наш сайт UАргумент зараз практично не займається спортивними репортажами, він був придатком до друкованих газет, які виходили в Донецьку – але в силу відомих причин ми були змушені ті газети закрити, а сайт напівфункціонує. Тому тут, в плані співпраці, ми нічим допомогти не зможемо.

Але пиши, в тебе непогано вже виходить це робити. Пиши, стукайся – і тобі відкриють. Головне – не зупиняйся, іди вперед при любих обставинах.
Успіхів тобі на цьому шляху.

З повагою, Анатолій Герасимчук

Віталій Дюга:

Дуже дякую Вам за  теплу відповідь. Я обов’язково буду продовжувати.

13 серпня 2016 року

Віталій Дюга:

Добрий вечір. Колись відправляв вам листа, з проханням. А вчора моя мрія здійснилась. Дебютував і коментував Олімпійські ігри з Дмитром Лазуткіним на Першому Національному. Бокс, Тетяна Коб – Станіміра Петрова.

Дякую за те, що тоді відповіли.

Анатолій Герасимчук:

Вітаю! Життя любить наполегливих. Щиро бажаю успіхів.

17 вересня 2016 року

Віталій Дюга: Моя мрія здійснилась

Доброго дня, хотів би розповісти вам свою історію. Зараз мені шістнадцять років і я коментую Олімпійські ігри на Першому Національному.

А розпочиналося все зі звичайної дитячої мрії – я відправляв сотні листів, на які ніхто так і не відповідав.

Ще у далекому дитинстві на мене чекали випробування. У мене була зайва вага, друзі завжди глузували, інколи навіть переходили всі межі. Доходило до того, що я соромився зняти футболку на морі, або переодягатись у шкільній роздягальні, тому в молодших класах спортивний костюм був моїм улюбленим одягом.

Колись поставив собі мету покінчити з цим. В одинадцять років зайнявся боксом. За перших три місяці інтенсивних тренувань скинув дев’ять кілограмів. І досі вважаю це своєю найбільшою перемогою.

Але з боксом було нелегко. Свої перші п’ять змагань я програв. Вже після третьої поразки батьки перестали у мене вірити. «Це не для тебе, ти занадто слабкий», – говорили мені. Тренер почав робити ставку на інших хлопців.

Був не маленький, розумів, що це все, тому було дуже боляче. Але не опустив руки! Не здався. Зі мною завжди була надія та велике прагнення довести всім, що вони помиляються. Скажу Вам, що це вдалося!

Зараз я кандидат у майстри спорту, а ще наймолодший суддя Херсонської області.

На Першому Національному побував вперше цієї весни. Велике спасибі Сергію Степановичу Савелію та Хорозову Микиті Олеговичу за те, що запросили. Ті декілька днів були для мене справжньою казкою, я зрозумів одне, найголовніше: щоб ця казка продовжувалася – треба вчитися. Потрібен був початок, фундамент, щоб отримати базові знання, та хоч якесь розуміння того, що собою представляє журналістика. Це все я отримав у Херсоні, на телеканалі «Скіфія». Там не гаяв часу і одразу увійшов у ритм. Багато працював та намагався все своєчасно засвоїти, а під кінець стажування вирішив схопити свій шанс. Мені повністю довірили сюжет!

Тоді у місті проходив міжнародний турнір з боксу класу А. До нас завітали збірні таких країн як: Казахстан, Білорусь, Грузія, Румунія, Молдова, Ізраїль та Камерун. Саме там і відбувся мій дебют. Хотілося б подякувати телеканалу «Скіфія» та його головному редактору Анатолію Петровичу Марущаку за довіру та тепле ставлення. Ті дні, що я провів у Херсоні, були справді незабутніми!

Тепер плавно перейду до Києва, бо ще дуже багато чого потрібно розповісти.

Час ішов, і я впевнено крокував до своєї мети, а «Перший Національний» транслював Олімпійські ігри. Для мене, шістнадцятирічного парубка, все, що тоді відбувалось, було справді неймовірним! Мені доручили записувати тайм-коди під час виступів українських спортсменів. Звичайно, розумів, що виконую відповідальну та корисну роботу, бо так і було – ці записи зберігають дуже багато часу при монтуванні відео. Але, засинаючи, не міг не мріяти про прямі трансляції і коментування. Наважився написати Дмитру Лазуткіну. Дмитро Михайлович – відомий спортивний коментатор та один з кращих поетів сучасності. Коли мені сказали: «Готуйся, завтра о 17:00 дебютуєш, бокс: Тетяна Коб – Станіміра Петрова», то не міг у це повірити. Батьки, родина, друзі дізналися про те, що я буду комментатором, тільки за дві чи за три години до початку трансляції.

Хотілося б подякувати Вадиму Хащуку, адже саме він повинен був коментувати цей бій з Дмитром Лазуткіним. Вадим дозволив спробувати мені, не кожен би вчинив так само.

«Я пишаюся тим, що українець, я пишаюся тим, що Тетяна Коб українка, колись хтось сказав, що українські дівчата – найкрасивіші, я додам: українські дівчата найсильніші духом, і щоб там не було, яке б рішення не прийняли судді, Тетяна Коб – молодець!» – ці слова я промовив раптово, а перемога нашої українки стала справжньою сенсацією.

Після боксу Дмитро Михайлович сказав: «З тобою нам таланить, можливо, шістнадцятого числа будеш коментувати знову, тому готуйся».

Зараз я відчуваю себе справді щасливим. Ми з Дмитром Михайловичем знову коментували, а нещодавно один з відомих телеканалів запропонував мені роботу редактора їнього сайту. Можливо, є такі самі хлопці, у яких є великі мрії, за ці мрії потрібно боротись! Моя мрія здійснилась, сподіваюсь, що здійсниться і ваша.