Коли не має значення партійна приналежність…

10.02.2009 13:34:03

Не має значення, членом якої партії є людина, головне – щоб вона була гарним фахівцем, і добре виконувала свою справу. Ради блага всіх людей. Про результати такої роботи сьогодні наша розповідь

Год назад в нашей газете мы размещали интервью с начальником отдела образования Рокитновского района Ривненской области Григорием Таргонским, который стал лауреатом Всеукраинского конкурса «Лидер топливно–энергетического комплекса Украины» в номинации «Енергозберігаючий проект». Лауреатами данного конкурса становятся, как правило, работники НИИ, облэнерго, вообще энергетической сферы деятельности, т.е. именно те, кто непосредственно связан с данной отраслью, и только в 2007 году впервые в истории существования конкурса лауреатом стал отдел образования со своим проектом «Підвищення ефективності використання енергоресурсів та коштів на їх придбання в закладах освіти…». И это при том, что Рокитновский район расположен, можно сказать, «вдали от центров цивилизации», на самом севере Ривненской области, где граничит с Беларусью.

В начале этого года мне довелось побывать в тех краях, и я не мог не обратить внимание на то, что в районе за это время построено несколько школ, проведен капитальный ремонт многих школ, не говоря уже о том, что в селе Глинное строится такая школа, которой мог бы гордиться любой крупный город в Украине. И это в то время, когда в стране кризис, когда школы не только не строятся, а и, как, например, в Донецкой области, они вообще закрываются. С выяснения обстоятельств такого, я бы сказал, феномена, мы и начали разговор с главой районной государственной администрации Полищуком Василием Павловичем.

- Минулого року ми розмовляли з теперішнім вашим заступником, а тоді начальником відділу освіти Григорієм Таргонським з приводу того, що саме ваш район став переможцем у всеукраїнському конкурсі, а також виграв грант Світового банку по проекту «Рівний доступ до якісної освіти» . Ми тоді говорили про школи, і була тоді велика проблема у селі Глинному, а зараз я взнаю, що у тому селі будується суперсучасна трьохповерхова школа, багато шкіл ремонтується, І це в той час, як в тій же Донецькій області в деяких містах і районах гостро стоїть проблема взагалі закриття шкіл. Як так виходить, що в промислово-потужній області коштів на школи нема, а у вас, у такому віддаленому «від цивілізації» районі раптом знаходяться такі кошти? І ще в такий тяжкий час, коли кругом оця пресловута криза?

- Ми, чесно кажучи, змушені це робити. Якщо брати власне село Глинне, то там найвища народжуваність не тільки в Україні, але і в Європі. Якщо взяти для прикладу, 2006 рік, то в Глиннівській сільраді померло 23 особи, а народилося 222 дитини. Уявіть собі, яка різниця. Фактично сім’ї там мають по 10-15 дітей. При тому, що далеко не всі сім’ї віруючі, в яких багатодітність не є дивиною.

- І багато таких сімей?

- Та майже всі. Сім’я, де двоє дітей, то вважається не сім’я. І ніякі кризи, ніякі катаклізми на це не впливають. Діти народжуються, і все. Для північних сіл така ситуація типова в нашому районі. Тому тут діватися нікуди, школи треба будувати. Допомагає, звичайно, держава, але в основному ця робота проводиться за кошти районного бюджету. Хоча на Глинне нам дали 6 мільйонів з обласного бюджету. Ми цю школу показали на телебаченні, запросили сюди 9 телеканалів, звичайно, сподівались на фінансування будівництва нової школи з державного бюджету, але на 2008 рік, на жаль, нічого виділено не було. Для районного бюджету такі видатки непосильні, тим більше, що ми і так в 2008 році вклали багато коштів в освіту, тому нам допомогла обласна рада – з обласного бюджету були виділені кошти, які ми успішно освоїли. Такими темпами будівництво не велося навіть в часи Радянського Союзу. Кошти були виділені у вересні, 9 вересня, і от з 9 вересня до Нового року ми освоїли 6 мільйонів гривень на будівництво школи. На очах практично виросли два корпуси, зараз уже робиться покрівля, і якщо нічого не завадить, то в цьому році на 1 вересня школа повинна прийняти 500 дітей.

Така сама проблема є на території цієї сільради і в селі Познань. Хоча там школа велика, гарна, але вона не відповідає вимогам наповнюваності. Якщо ми не почнемо в цьому році будівництво нової школи, то через три роки діти там змушені будуть навчатися в три зміни. Такого допустити, звичайно, не можна.

Минулого року ми продовжили будівництво школи в селі Кисоричі, вже зведений шкільний корпус, вставлені вікна, зроблена покрівля, і великий, гарний, сучасний спортзал. В цьому році ми її, звичайно, добудуємо.

Були капітально відремонтовані покрівлі в 5 школах, шифер викинули, поставили металопрофіль. Поміняли 5 котелень, відмовилися від вугілля, думаємо, як відмовитись від газу. Ми встановлюємо котли, в яких горить практично все – вугілля, торф, тирса, дрова, солома – що завгодно. Для того, щоб стимулювати директорів шкіл для поповнення матеріальної бази, ми запропонували таку схему: якщо вони забезпечують опалення навчального закладу самі (а в лісництвах відходів море від пилорам – та ж сама тирса), то ті гроші, які передбачені на вугілля, ми віддамо тим самим школам, щоб вони за них придбали оргтехніку: комп’ютери, принтери – кому що треба. Таким чином, в умовах обмеженого фінансування поліпшили матеріальну базу навчальних закладів.

Всього в районі 41 школа, з них всі школи I-IIІ ступенів мають інтернет. Звичайно, це для села вагомо, тим більше для людей, які живуть далеко від районного центру. По площі наш район є найбільшим в Україні, 2350 кв.кілометрів. Якщо їхати з крайнього села півночі в крайнє село півдня по дорозі – то це 200 кілометрів, по прямій – 140 км. Маршрутка з крайнього села до райцентру – 20 гривень. Тому доступ до інформаційних ресурсів – інтернету – звичайно, це знаково. Ми гордимося, що це зробили. Плануємо на цей рік залучити до інтернету усі школи нижчих ступенів.

Власне, підсумовуючи все те, що ми сказали про освіту, ми маємо приріст населення, і ми змушені думати про це, і думаємо з радістю, бо якщо вкладаються гроші в школу, то у нас є перспектива, є майбутнє, є діти, і ніякі кризи нам не страшні. Хоча… криза вдарила по району болюче…

- А яким чином криза вплинула на економіку району?

- Наш район був раніше переважно сільськогосподарським, тепер він більш промисловий, але промисловість в нас однорідна – це є камінь, в нас багато родовищ гранітів. І скло, і, звичайно, дерево. І тому в умовах кризи, коли не ведеться будівництво, знижується попит і на дерево, і на камінь, і на скло. В районі у нас потужний склозавод, який працює з такими заводами як «Оболонь», як «Славутич», і взагалі дуже багато пляшок йде і на внутрішній, і на зовнішній ринок. І коли скорочується реалізація того самого пива…

- А що, зараз навіть реалізація пива скорочується?

- Звичайно. Окрім сезонного фактору, зараз велике безробіття, в людей просто немає грошей. Коли є така ситуація безробіття, люди п’ють водку, на пиво вже ніхто не дивиться. В таких умовах, наприклад, для заводу «Славутич» на складі склозаводу уже є 60 млн пляшок, а річна потреба заводу – 40 млн. А склозавод – це безперервне виробництво, це піч, принцип якої той самий як у домни – якщо її зупинити, якщо злить скло, її дуже важко запустити знову. І з трьох існуючих печей дві вже злили, на жаль. Працює тільки одна. Хоча, звичайно, перспективи у цього підприємства є дуже великі. Якщо воно протримається до весни, то там буде все дуже добре. Ті, хто виживе – а він виживе – то матиме великі перспективи.

- Склозавод – основний ваш наповнювач бюджету?

- Так, це основний. В області, до речі, по помисловості ми зараз на четвертому місці із 20 районів.

- За рахунок чого?

- За рахунок тих самих кар’єрів, склозаводу, за рахунок того, що є розуміння з боку підприємств, вони не скорочують виробництва, як можуть, зберігають людей і виплачують їм заробітну плату.

- А от Ви кажете, що дві печі зупинили на склозаводі – скоротили там штат працюючих?

- Так, змушені були скоротити 150 чоловік. Але, знову ж таки, ми працюємо зі службою зайнятості, ті люди нікуди не діваються, вони проходять програми перекваліфікації, отримують гроші, побудуть там до весни, а весною ми повинні забрати їх назад на виробництво – коли все стане на свої місця.
Всього по звітності у нас є 9 промислових підприємств в районі, притому потужних, із них 6 кар’єрів. В цьому році планується запуск ще трьох кар’єрів, в одному з них навіть донецький інвестор є – «Альтком», така корпорація є. Вони на сьогодні завезли уже шведське обладнання, змонтували його, уже був пробний запуск, дуже гарно працює.

- А що, тут камінь якийсь не такий, як деінде?

- Камінь звичайний, для доріг, для будівництва – граніт, грандіорит. У нас тут на поверхню виходить найдавніше в Україні геологічне утворення – Український кристалічний щит, який простягається з північного заходу на південний схід, приблизно на 1000 км від ріки Горині до Азовського моря. І оце плато, що йде від Житомира – ми сидимо на камінній плиті, піврайону. А піврайону – на болоті знаходиться… Особливо розвинена камінно-видобувна промисловість на території Томашгородської селищної ради, Рокитнівської сільської ради, і сьогодні працюємо над тим, щоб запустити кілька кар’єрів в Сновидовицькій сільській раді. Протягом 2008 року дозвіл на розробку рідких родовищ в районній раді отримали 15 потенційних інвесторів, і очікуємо збільшення. Хоча ця ситуація ускладнена тяганиною на рівні видачі ліцензії. Протягом минулого року ліцензію не отримав жодний потенційний інвестор – ні на геологорозвідку, ні на розробку родовищ.

- Які причини?

- А от я навіть не знаю. Видає міністерство, а чому вони не видають, ми цього, на жаль, не знаємо. Це питання піднімав і губернатор, мова йде не тільки про камінь, а й про пісок, про глину, вапно і таке інше. А ми реально втрачаємо від цього гроші. Тому що коли все це запуститься, це відкриються нові робочі місця, це відрахування в бюджет і все інше. Через тяганину цього немає. І втрачає не тільки район, втрачає держава, народ втрачає роботу – ту, яку міг би отримати.
Ми покладаємо дуже великі надії на Євро-2012. Ми сподіваємося, що частина грошей перепаде і в наш район, ми отримаємо замовлення. Але, на жаль, поки що замовлень нема.

- Я бачу, що не всі дороги в районі гарні, які тут плануються зміни?

- На жаль, один кілометр з твердим покриттям коштує 1, 5 млн гривень. Сьогодні в районі завершено повний ремонт дороги Варшава-Київ. Фактично у нас ця траса – одна з найкращих в області, швидкості там просто не відчуваєш. А по району сьогодні за рахунок районного бюджету ми можемо робити тільки ямочний ремонт – у зв’язку з тією ситуацією, яку зараз маємо. Але ми формуємо замовлення до державного бюджету на завершення будівництва доріг до Старого Села, до Сновидович, ділянки дороги від Кисорич до Карпилівки. Але зараз говорити про це передчасно – невідомо, яка буде ситуація в державі в зв’язку з кризою. А самі ми цього не потягнемо.

- Але от, якщо відійти від доріг, то дивлюсь, що в райцентрі будується велика п’ятиповерхова лікарня. Зараз мало де можна побачити таке будівництво.

- Це було великою проблемою знайти ті кошти і побудувати лікарню. Але ніби справилися – 6 млн 880 тисяч гривень, 4 з половиною місяці, і лікарня – вона є. Гроші даються тим, хто може їх освоїти. Нам повірили, ми їх освоїли. Побачимо, як буде далі, але ми все зробили, щоб зробити покрівлю, поставити вікна. Такої лікарні, як у нас, не буде в жодному районному центрі. До речі, в цій лікарні планується встановити теплові насоси – це дуже сучасна опалювальна технологія. Те саме планується і в Глиннівській школі. Знову ж таки, такої школи, як у селі Глинному, важко буде знайти ще десь. Така школа була б окрасою любого міста. З великої букви школа.

По лікарні. За рахунок районного бюджету ми привели в європейський вигляд приміщення інфекційного відділення і пологове відділення – там дітки народжуються в таких умовах, як вони і повинні народжуватися – в європейських.

- А як у вас ситуація політична, в районі – є складнощі?

- Все те, що ми робимо доброго для людей, можливо, якраз і зв’язано з тим, що всі політичні сили об’єднали свої зусилля, і всі, без виключення, депутати, які пройшли в районну раду від семи політичних партій і блоків, увійшли в одну фракцію – «Демократична Рокитнівщина». Для мене не має значення, членом якої партії є людина, головне – щоб вона була гарним фахівцем, і добре виконувала свою справу. Ради блага всіх людей. Це і є найголовнішим пріоритетом.

Розмовляв Анатолій Герасимчук
Фоторепортаж автора:

Нова школа I-II ступенів в селі Буда на 80 дітей

Школа починається з коридору

В новій школі – нові класи

Зелений клас

І в цьому класі багато живої зелені

Директор Будівської школи Лопуга Ніна Лазарівна з виконуючим обов’язки заступника голови райдержадміністрації Григорієм Таргонським

А це – новий комп’ютерний клас в селі Масевичі

Збудована нова школа в селі Карпилівка

Відремонтована школа в селі Нетреба

Будується школа в селі Кисоричі

А ось це – найстаріший в світі дуб, який росте в колишньому урочищі князів Радзивіллів Юзефіні недалеко від села Глинне Рокитнівського району Рівненської області. Кажуть, що під його кронами спочивав князь Ігор Рюрикович, який був вбитий недалеко від цього місця. Але про це – іншим разом…