Кіно швидкого реагування

29.07.2015 12:47:42

Шанувальники кіно ( а хто з нас не є шанувальником цього мистецтва?) та компетентне журі 6 Одеського міжнародного кінофестивалю мали можливість переглянути 12 фільмів представлених у Міжнародній конкурсній програмі, 6 повнометражних та 18 короткометражних стрічок Національної конкурсної програми.  А просто для задоволення або для роздумів ще були гала-прем’єри, особливі події кіно, ретроспектива ірландського кінорежисера Джима Шерідана, спеціальні покази, популярна програма з 8 фільмів  “Шлях до свободи”, Фестиваль фестивалів — тобто показ фільмів — переможців фестивалів у Венеції, Каннах,  Берліні та інших. Особливий шарм мистецькій події в Одесі надає безпрецедентний показ одного з фільмів просто неба, коли  Потьомкінські сходи перетворюються на  кінозалу, здатну вмістити понад 15 тисяч глядачів.

Унікальна споруда не залишилась поза увагою Європейської кіноакадемії і цього року на Потьомкінських сходах урочисто відкрито пам’ятний знак “Скарб європейської кінокультури”.

Глядачі отримали незабутні враження, переглянувши  класику кіно  — фільм Дзиґи Вертова “Людина з кіноапаратом” виробництва СРСР 1929 року.  Свого часу Вертов започаткував теорію “кіно-ока”, про те, що камера призначена досліджувати справжні події життя, говорячи іншими словами — кіно має швидко реагувати на виклики часу. Важко  не погодитись з цією думкою. Один з фільмів конкурсної програми був саме таким: своєчасним і  безжально-правдивим. Це фільм українського режисера Анатолія Матешка “Captum”  -  “Полон”.

Назва фільму подається саме так: латиною і українською. Режисер пояснює, що цим хотів підкреслити: хоча історія, яку бачить глядач, власне, розповідь про те, що відбувається зараз на сході України, але, подібне могло статися у будь-якій країні світу, і ставалося вже не раз, історичні події, на жаль, час від часу повторюються.

Анатолій Матешко: “Ми зняли цей фільм за 7 днів. Підготовчий період тривав три місяці. Це була наша спроба мовою кіно зробити свій внесок у врегулювання нинішнього військового конфлікту в нашій країні. Ми досліджували проблему: як у нелюдських умовах залишитися людиною.”

Антон  Сладкевич,  продюсер фільму і виконавець  ролі  одного з полонених, говорить: “Як волонтер я не раз бував у зоні АТО. Тому мене, як і всю нашу творчу групу,  захопила ідея фільму, яку запропонував Олександр Ітигілов. Ця історія  не тільки  про  те, що люди опинилися в полоні у бандитів.  Не випадково їх 12. Кожен з них, подібно апостолам, покликаний проповідувати істину: “… якою мірою міряєте, такою ж будуть міряти і вам “ ( Матфея 7, 2) Щоб за будь-яких обставин залишатись людиною, важливо не опинитися у полоні  жорстоких, брудних по суті ідей, фальшивих цінностей. Сподіваємось, подивившись “Полон”, глядачі про це замисляться. ”

Важкий шлях визволення себе самого з полону ілюзій, оманливих поглядів, подолання ненависті до того, кого вважаєш своїм ворогом, довелося пройти і  героям фільму “Зеніт” хорватського режисера Далібора Матаніча. Три історії кохання молодих людей. Закохані мешкають у сусідніх селищах, між якими багато років точиться міжетнічний збройний конфлікт.

Глядач бачить зруйновані оселі, а думає про зруйновані людські долі. Був у фільмі на перший погляд непоказний кадр: вулицею спустошеного села біжить пес, дорогу йому от-от перейде кіт. Тварини зупинилися на мить, і хоч усім відомо про одвічну ворожнечу між цими представниками тваринного світу, мирно розійшлися, кожен у своїй справі.

Далібор Матаніч: “У нашому фільмі багато пейзажних планів. Я хотів, щоб глядач відчув, що природа — дерева, трави, хмаринки — спостерігають за нами. Природа, рослини і тварини мудріші за людей, які починають війни. Війни — це страшні помилки в історії людства. Тільки любов здатна подолати помилки історії.”

Добре, що кіно допомагає нам подивитися на себе, на власні вчинки очима героїв фільмів, і дарує нам впевненість, що силою наших світлих почуттів, всеперемагаючою енергією любові, ми позбавимо сучасну історію  безглуздих  помилок.

Лариса Бондаренко