Чому з’явився цей Геній, цей Пророк України?

10.03.2013 20:20:49

9–го березня народився геній нації, її мислитель, її пророк, драматург, поет, письменник, графік, художник.

Коли молодий чоловік з Академії мистецтв в 1840 році приніс в цензурний комітет невеличку книжечку, всього на вісім віршів під назвою «Кобзар» — цензор Корсаков на хвилинку стривожився. Але заспокоївшись, викреслив із тексту «озорство» в декотрих віршах, підписав збірку до друку, заспокоївши себе такою думкою, що це ж не поет приніс, а всього художник–аматор віршування пише.

В ті часи ще й гадки не було, ніхто і в думках не тримав, що треба боятись «малоросійського сепаратизму» і ніхто в світі не міг хоч приблизно припустити, що в малесенькій книжечці віршів художника з ім’ям Тарас Шевченко закладена величезних розмірів духовна сила, що саме їй судилось пробудити українську націю.

А трохи напередодні, в 1837 році, коли вперше на папір лягли рядки «Причинної» та «Реве та стогне Дніпр широкий», зачалася зовсім нова, неосяжна для багатьох іноземців, за їхніми мірками, історія нашого національного духу і національної державності. Вона потужно пульсувала в Слові. В слові Тараса Шевченко. Сьогодні ми сміливо можемо стверджувати: якби Шевченко зламався або, не приведи Господи, відвернувся від України, то чи залишились би ми наразі українцями?

Великий Пушкін, Міцкевич — це так. Але вони були і залишаються тільки великими поетами своїх націй. Тарас Шевченко — це духовна слов’янська держава на ім’я Україна. В чомусь самобутня та вічна, на відміну від держави географічної та політичної, котру можуть тільки призупинити на короткий термін в розвитку, але не знищити ні орді завойовників, ні власним бездарям на політичному Олімпі.

Шевченко зробив переворот в головах і серцях українців, але втрутились жандарми і призупинили цей рух. Автора — в солдати, а твори — в сейфи ІІІ–го відділення строком на півсторіччя. Для простаків була пущена чутка, що там всього–на–всього «срамні» малюнки. Якби в 1846 році була надрукована ще одна його книга, відібрана при арешті на переправі Дніпра (бо не викинута була за порадою паромника) як доказ, проповідницька, пророча, навіть трохи релігійна «Три літа», а до неї додати програмний документ Кирило–Мефодієвського братства під назвою «Закон Божий» з євангельським девізом: «Пізнайте істину — істина зробить вас вільним», — то Україна засвітилась би як огниво християнського відродження, а Шевченко — як апостол, яким і бачили його в Києві. «На Шевченка взирала братія, як на якийсь небесний світильник» (П. Куліш).

Чому ж всім тоді з’явився цей Геній, цей Пророк України? Час був такий. Космос його нам послав в цей самий час, сформував в епоху жорстких політичних репресій російського царя–ірода Миколи І. Кращого, іншого часу і не могло бути, ніж 1814 рік.

Бо потрібно було застати ще живим діда і від нього всмоктати дитячі романтичні спогади останнього повстання, свідком котрого він був.

А потім, якомога раніше за своїм віком потрібно було встигнути побувати в м. Вільно, щоби вдихнути атмосферу польського повстання 1830 року.

Як пояснити, що в Києві, на Подолі, саме у 1814 році,семе тоді, коли в далекому від столиці селі в сім’ї кріпосних селян народився Тарас Шевченко, закінчилось будівництво церкви, архітектурної перлини Андрія Меленського, що саме в цій церкві в травні 1861 року отець Петро буде відспівувати заупокійну панахиду по сину України — Тарасу Шевченко? Пам’ятник архітектури буде зруйновано вандалами у 1935 році, але в наші дні уже відновлений.

Десять літ він прожив на волі. А всього сорок сім і один день.

Як пояснити, що день народження нашого мислителя і пророка — 9 березня, а день пам’яті — 10 березня? Але 10–е число — це п’ята година спозаранку, бо саме в цей час він помер. Ці дві дати відділяються всього 5 годинами наступного дня. Це що, співпадіння випадковостей, чи промисел Божий? А може, це деталі чіткого космічного виміру?

В травні того ж 1861 року, в котрому помер поет, його перепоховали в Українську землю. Його друзі та шанувальники приклали немало зусиль, навіть службових, бо й тут «разрешения» треба було домагатись, щоб виконати його останню волю, поховати «серед степу широкого на Вкраїні милій». Київські студенти на Лівому березі Дніпра випрягли коней і самі впряглись замість них, щоб в тій упряжці повезти прах ланцюговим мостом на правий берег тої самої оспіваної ним ріки: «Реве та стогне Дніпр широкий». (В тій упряжці був і батько Максима Рильського — Тадей Рильський тоді ще студентського віку).

За свідченням Михайла Чалого, друга Тараса, тоді інспектора ІІ–ї Київської гімназії, в майбутньому першого біографа Тараса, під час панахиди проштовхнулась до домовини жіночка в глибокому траурі і поклала зверху неї терновий вінок. «Яскравіше всіх надгробних слів вона висловила цим жестом те, що відчували кожен з нас, проводжаючи поета–страдальця до могили», — згадує М. Чалий.

Але він зовсім не вмер, Він з іншого виміру силою свого Слова і світлом своєї Слави вказує шлях, по котрому повинна йти його нація.

Василь Товстенко, м. Макіївка.