250 нащадків роду Кузьми Ковалевича зібралися разом

23.07.2011 20:36:05

Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багацько нас є.

Саме словами цієї народної пісні якнайкраще можна висловити те, що відбулося в неділю 17 липня на одному з лісових хуторів Рівненщини. Точніше, на тому місці, де колись був хутір, а сьогодні рідко коли ступає нога людини. Саме туди з’їхалися з навколишніх сіл, а також з Мінська, Праги, Катеринбурга, Харкова, Миколаєва, Донецька та інших міст і сіл України – на автомобілях, тракторах, підводах, мотоциклах – нащадки Кузьми Ковалевича, який помер в 1960 році, і в якого на сьогодні налічується вже 840 дітей, внуків, правнуків, праправнуків…

Нелегкою була доля Ковалевича Кузьми. Старанний, працьовитий господар, який мав велике господарство (одних тільки вуликів – 96 штук), народив і виховав восьмеро дітей, – його у віці 65 років (в 1945 році) арештували з конфіскацією майна і вислали на заслання на 5 років з продовженням терміну ще на 5 років за, як свідчить довідка МВС, його зятя, який перебував в ОУН-УПА.

Причому сам той зять, за якого був позбавлений волі Кузьма Ковалевич, був амністований без покарання, бо і він, згідно проведеного органами НКВС розслідування, не вчиняв злочинів, єдиною його провиною було те, як записано в справі, яка зберігається в МВС, що мав рушницю.

Олексій Таргонський на зустрічі зачитав також лист з архіву МВС з проханням про звільнення Кузьми, який не побоялися підписати 15 чоловік.

Правнук Кузьми Ковалевича Таргонський Олексій, який проживає в місті Рівному, минулого року взявся дослідити життєвий шлях свого прадіда і його родовід – і виявив 840 його нащадків. Які сьогодні живуть не тільки в різних містах України і Росії (від Петербурга до Магадана), але і в країнах Європи, а також США. І виникла у Олексія ідея – зібрати разом всю рідню на тому місці, де колись був хутір, де жили прадіди, де починався корінь такого великого роду, щоб відчути поклик рідної землі.

І хоча мало хто вірив, що комусь захочеться зібратися в лісі, куди більшу частину року навіть трактором важко доїхати, що туди просто так, – не на весілля, не на день народження, не на похорони – зберуться люди, щоб просто побачити, де жили їх предки, побачити когось зі своєї рідні – але це відбулося! З’їхалося більше 250 чоловік!

Більше того, вже сьогодні до організаторів цього заходу – братів Олексія і Григорія Таргонських – телефонують ті, хто з якоїсь причини не знав, не зміг, чи просто не повірив у те, що хтось приїде – з проханням провести наступного року ще одну таку зустріч, або й навіть зробити такі зустрічі роду традиційними, видрукувати книжку у вигляді паспорту роду тощо.

Неймовірно – але саме в той час, коли вже рідко в яких сім’ях можна побачити на стіні фотографії дідуся, бабусі, коли людей все більше хвилюють проблеми сьогодення, огортають турботи за майбутнє своїх дітей і внуків – саме в цей час в людей пробуджується інтерес до історії свого родоводу, бажання відчути себе частинкою великого роду. Такі зустрічі надихають, сповнюють незабутніми враженнями, насичують величезною позитивною енергією.

І, до речі, це дуже актуально саме в наш непростий час. Бо, як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша українська держава збагачується маленькими родинами, сім’ями. Для того, щоб річка завжди була повноводною, а велика родина українська щасливою, нам треба любити, шанувати своїх близьких, свій рід, свій народ.

Родовiдна пам’ять – явище в українському побутi унiкальне. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поiменно свiй родовiд вiд п’ятого чи навiть сьомого колiна. Пам’ять про своїх предкiв була природною потребою.

«Тисячi речей, – писав Iван Франко, – у життi забудете, а тих хвилин, коли вам люба мама чи бабуся оповiдала байки, не забудете до смертi».

Насправді, це велике щастя, – торкнутись до джерела свого роду. Знати свій родовід, зберігати про нього пам’ять – означає любити свій народ. Це не просто слова – це обов’язок перед минулим і майбутнім поколіннями. Це пам’ять про тих, хто творив історію, з кого треба брати приклад.

До речі, вже буквально в останні дні перед збором нащадків Кузьми Ковалевича виявилося, що в нього були чотири брати – Степан, Олександр, Кіндрат і Тихон. І на зустріч нащадків Кузьми приїхали сини Степана і Олександра, які добре пам’ятають свого дядька Кузьму, бо жили колись на цьому хуторі, в урочищі Під’ясеннє.  Вони з теплотою і любов’ю згадували свого дядька, який в найсутужніші часи завжди ділився з людьми шматком хліба з медом.

Тобто, роду Кожанів (так прозивали рід Кузьми Ковалевича) стає більше. Вже на сьогодні зібрані відомості про 9 поколінь цього роду. І навіть важко уявити, скільки в майбутньому році нас збереться. І це тільки по лінії материної матері. А по лінії материного батька – на сьогодні вже налічується більше 500 чоловік. На жаль, ще ніхто не займався вивченням роду по батьковій лінії. Ой, і багацько ж нас буде…

Анатолій Герасимчук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На фото: Кузьма Ковалевич після арешту (із архівної справи МВС). Спокійно, з великою силою віри в Бога і любові до людей він дивиться на тих, хто його арештував. Він дивиться з усвідомленням того, що свою місію в цьому житті він виконав: він чесно прожив життя і залишив великий рід. Який його пам’ятає, і ним пишається…

А ось так збиралися його нащадки:
















 

Комментарии (3)

Сергій Кондратовець

Щиро дякую від імені своєї родини організаторам цього дійства, дуже приємно. Позитивні почуття переповнюють душу, відчуваєш велику гордість за свій славний родовід, якого справді не перелічити. Низький уклін нашим пращурам!!!

Федір

Хочеться подякувати братам Олексію і Григорію Торгонським. Олексій провів велику дослідницьку роботу, Григорій організаторську, а разом дуже велику справу. Так сталося, що за роки радянської влади було втрачено звязок з минулим..Батьки мало що розповідали, а ми, діти, мало дослухалися. Бо ті рідки розповіді ніяк не співпадали з тим, чому нас навчали в школі. Через висилання до Сибіру, на херсонщину, донеччину втратились звязки з рідними. Ця подія дійсно позитив. Хотілося б, щоб вона стала поштовхом до пізнання і ішими людьми свого коріння, історії свого роду...

Григорій

А взагалі дуже здорово, що зібрались. Це історична подія для всього роду. Гарний урок для дітей. Ностальгія для людей старшого покоління. Які емоції вирували! А найголовніше - дійсно величезний позитив! Дякуємо всім за участь!

Добавить комментарий