Анатолій Мороз: Закон про мови розколює Україну

31.07.2012 19:35:05

Мороз Анатолій Михайлович — відома в Маріуполі людина. Окрім того, що лікар, він уже більше 20 років очолює місцеву «Просвіту», був депутатом обласної ради, неодноразово — кандидатом до Верховної Ради, здобуваючи доволі серйозну підтримку з боку мешканців Маріуполя . Як не дивно, але при такій активній політичній діяльності він залишається позапартійним. З ним ми зустрілися в момент піку протестів проти закону Ківалова–Колесніченка.

— Анатолій Михайлович, а яке Ваше ставлення, як жителя Донецької області, до нещодавно прийнятого Закону про регіональні мови?
— Це ще не закон. Щоб стати законом, він повинен набути легітимності у Верховній Раді. Бо, по–перше, голосування, яке ми бачили — не є нормальним голосуванням, а, по–друге, де підписи Голови Верховної Ради і Президента — їх немає, і навряд чи вони будуть. А моє ставлення до цього законопроекту різко негативне, тому що цей «документ» не відповідає ні Європейській хартії мов, ні українським реаліям, він є цинічним, підступним, неправдивим, розколює Україну. Це ланка в ланцюжку стратегічної боротьби Кремля на знищення України, українців як нації. За цим законопроектом прийдуть законопроекти про федералізацію України, митний союз і т.д. Це все від лукавого…

— А чому він розколює Україну?
— По–перше, тому, що надає преференції одній мові, російській, закріплюючи її панівне становище, і нічогісінько не дає малим народам, які не є державотворчими, і мови яких на межі виживання: гагаузам, кримчакам, кримським татарам. По–друге, статус української мови стає чисто декоративним. Для прикладу візьмемо Донецьку область: більшість населення — етнічні українці, значна частина яких користується українською мовою, особливо на півночі області. Але незважаючи на це, нас усіх уже внесли до якогось регіону з «русскоязычным населением». Наслідки бачимо.

— А приазовські греки?
— Буду радий, якщо греки поширюватимуть знання своєї рідної мови. Але ми маємо дві групи грецького населення: урумське і румейське. В них зовсім різна мова, як материнська, так і національна: в одних — тюркська, в інших — схожа на старогрецьку. Як об’єднати цим документом дві ці групи населення? Якщо ми заберемо в тюркомовних їх рідну мову, хіба це буде чесно?

— В законі зазначена новогрецька мова. Як Ви думаєте, греки будуть збирати підписи для надання статусу регіональної мови новогрецькій мові?
— Якщо будуть збирати, я — перший помічник, хоча, вважаю, відносно тюркомовних греків — це буде лінгвоцид.

— Яким чином вплине закон на мовну ситуацію, наприклад, в Маріуполі?
— Я думаю, ніяк не вплине, абсолютно. За останні 20 років українська мова виведена звідусіль. Нехай нікого не тішить кількість «україномовних» садочків та класів у школах, це все формально.

А Ви самі, до речі, родом з Донецької області? Якою мовою Ви вчились у школі?
— Я народився в Донецькій області, на західній околиці Донецька, вчився в українській школі. У сім’ї ми говорили українською мовою. Більше того, вчити перші букви я почав у Донецьку, коли мене брали батьки з собою до міста, а я читав вивіски: вони всі були написані української мовою.

— Коли це було?
— У кінці 50–х — на початку 60–х років, у Донецьку тоді було багато україномовних людей.

— Ну, але пройшли роки, Донецьк тепер говорить російською, і що поганого в тому, що узаконюється формально статус російської мови? Чому все таки Ви вважаєте, що закон Ківалова розколює Україну?
— Чому розколює? Дивіться: пройшло Евро–2012 — прекрасний спосіб об‘єднати націю, порозумітись, і ніхто нікого не запитував, якою мовою ми говоримо. І от з’являється цей законопроект, навіюючи нам, що «на вербі повинні груші рости». Треба ж знати історію: українська мова систематично нищилася протягом 350 років — указами, наказами, заборонами, а нав’язувалася мова «старшого брата». Саме українська мова «на своїй, не чужій землі» вимагає підтримки.

— Але ж є проблеми, пов’язані, наприклад, з лікарськими рецептами?
— Ніяких проблем. Як лікар, скажу: дуже мало таких ліків, де анотації написані однією мовою. На українських ліках, як правило, написано двома мовами, а якщо надходять до нас імпортні ліки, на них обов’язково надруковано українською мовою і на декількох загальноприйнятих мовах. Маю дуже дивне відчуття: у 1989 році прийнято Закон про мови — 23 роки тому, це — третина життя середньостатистичного українця, і за третину життя не вивчити українську мову в межах того, щоб прочитати анотацію? Тут виникає питання, чи при здоровому глузді така людина, коли вона так зневажливо ставиться до мови держави, у якій проживає. І я не уявляю собі громадянина Німеччини, або людини, яка приїхала до Німеччини і прожила 23 роки, яка б не вивчила й не знала німецької мови хоча б на початковому рівні.

— Так Ви вважаєте, що російської мови не повинно бути, чи потрібно якось іти назустріч російськомовному населенню?
— По–перше, у нас ніякої дискримінації російської мови не було, по–друге, більшість українців прекрасно володіють російською мовою і не жалкують, що Толстого, Пушкіна, Чехова, Лєскова, Паустовського читають в оригіналі.
Цей законопроект, до речі, дає можливість прожити в Україні і не знати української мови.
А чи існувати російській мові? Думаю, що існувати. Я сам проти того, щоб відмовитися від такого багатства, як російська мова. І якщо б російську не вивчали, то своїх дітей та онуків навчив би її сам.

— Як Ви думаєте, в Маріуполі серед життєвих пріоритетів мова яке місце займає?
— Я думаю, що не перше. Я спілкуюсь з багатьма людьми, десь 70% не знають про цей законопроект і не хотіли би про нього знати. Їм ніхто не заважає, вони спілкуються тією мовою, якою хочуть.

— А які проблеми хвилюють людей в Маріуполі в першу чергу?
— У першу чергу — екологія. Дуже дивно, що одне з найбагатших міст України — Маріуполь — є брудним, некомфортним для життя.

— У чому Маріуполь є найбагатшим?
— Маріуполь — могутній промисловий центр, кошти є, але немає чистого повітря, чистої води, нормальних доріг, громадського транспорту.

— Як «немає транспорту»?
— А де ви бачили муніципальний транспорт? Десяток старезних трамваїв та тролейбусів за повної відсутності комунальних автобусних маршрутів. Ви знаєте, які конфлікти виникають, коли заходять в маршрутку інваліди, ветерани, пенсіонери, і їх викидають з цієї маршрутки, бо він другий чи третій зайшов і в пільги не вписується. Ви спробуйте проїхати в будь–який день з Лівого берега на завод Ілліча трамваєм… Приватний перевізник повинен бути додатком до комунального, а не навпаки.

— Якщо місто багате — то великий і бюджет. І куди ж він іде, цей бюджет?
— Це — цікаво, це — питання до влади. Прозорості тут мало.

— Партія регіонів ввела цей закон перед виборами. Це додасть їй голосів?
— Думаю, ні. Для маріупольчан суттєво те, чому загинуло десятки тон риби в морі, чому не приїжджають відпочивати на Азовське море до Маріуполя, чому місце, дане Богом для відновлювання здоров’я, губить це здоров’я. Чому ми не отримуємо екологічно чистих продуктів? Як працевлаштувати молодь? Чому падає рівень життя? Чому підвищення зарплат, пенсій «з’їдають» ціни на продукти харчування, комунальні послуги?

 

— Добре, трошки про інше. Ви колись були депутатом обласної ради. Що Ви зробили для Маріуполя?
—Я був у комісії з медицини. Це були дуже тяжкі роки, але ми не допустили жодних скорочень — ні лікарських та сестринських ставок, ні ліжок у відділеннях. Після просування моїх ідей Маріуполь був у лідерах за кількістю безкоштовних груп для дітей з вадами зору, опорно–рухового апарату, з вадами мови. На жаль, ці групи були декілька років тому закриті, було проведене «реформування», і ми багато чого втратили.

— А здоров’я дорослих?
— Давайте говорити «здоров’я людей», але в першу чергу — здоров’я дітей, бо я — фахівець з цієї проблеми, а фундамент здоров’я людини закладається в дитинстві.

— Ви очолюєте «Просвіту» в Маріуполі. Чим Ви займаєтесь? Чи потрібна «Просвіта» в Маріуполі?
— Якщо люди приходять на засідання, готуються до них, — то, мабуть, потрібна. У нас робота йде по плану, сьогодні на зборах ми говорили про Миколу Лисенка. Ми говоримо не тільки про українську мову, українських письменників, а й про світову літературу, у тому числі й російську. Нами випущено декілька книг, авторами яких є просвітяни, написано сотні статей для періодики в Україні та за її межами. Моє завдання, як голови міської «Просвіти», — формування духовно багатої, національно свідомої особистості.

— А хто зараз очолює «Просвіту» в Донецькій області?
— Герой України, колишній ректор Донецького національного університету, професор, академік Володимир Шевченко. Але я хочу знову повернутися до мови. Не зовсім згоден з тими, хто заявляє, що нам потрібно «дело, а не язык». Мова, культура — це також важливо, це — діло. Бо мова — моє єство, це душа мого народу. Від того, чи буде чисто на душі, буде чисто на вулицях. Нам треба ще працювати над тим, щоб бути українцями. Як і якими мовами я володію, як я вмію спілкуватися — в цьому моє ставлення і до інших людей. Упевнений, необхідно підтримувати національні меншини, у тому числі і в мовній площині. Але це питання дуже делікатне, і до нього з такими «ведмежими послугами», як цей законопроект, підходити не треба. Це —«ведмежа послуга», у першу чергу, тим же росіянам. Була вже заява представника Президента у Верховній Раді, що цей закон «сирий», він потребує обов‘язкових змін. Президент показав своїм прикладом, як можна вивчити мову, майже досконало. Я переконаний, що ми всі разом збережемо Україну як єдину унітарну державу, і знайдемо порозуміння в усіх питаннях, зокрема, і в мовному. Маріупольські просвітяни готові до співпраці.

Анатолій Герасимчук,
UАргумент