Какая избирательная система нужна Украине?

11.01.2013 13:02:44

В Україні всі хочуть щось змінити – але всі розуміють, що майже нічого не зміниться, якщо вибори будуть проведені по діючим  законам про вибори. До цього часу в Україні вибори проводились або по мажоритарній системі виборів, або по пропорційній —  з обмежувальним бар’єром. На сьогодні половина парламенту обирається по старій совковій мажоритарній системі, інша половина — по пропорційній партійній.

ПРОПОРЦІЙНІ ВИБОРИ.

Пропорціональна виборча система фактично зруйнувала сам інститут представництва. Бо обрані по пропорційній системі у Вищий представницький орган країни люди НЕ ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ там ні інтереси якогось певного соціального прошарку населення, ні інтереси територій. Вони у представницькому органі народовладдя представляють тільки вузькі інтереси вузького кола людей, які іменуються зараз партіями. І щоби мати можливість попасти в прохідну частину тої чи іншої партії, ці кандидати в парламентарі повинні отримувати таке право не з рук виборців, а з рук самого лідера партії. Це – основний не просто недолік, це – перекручення самого поняття принципів демократії, тобто ВЛАДИ НАРОДУ. Бо Україна в нашому випадку не просто відійшла від демократичних принципів обрання влади, Україна прямим курсом повернулася в сторону авторитаризму, диктатури навіть не «робочого класу», а ДИКТАТУ в державі всього-навсього декількох людей — а скоро, мабуть, тільки одної людини.

Це перша і основна проблема. Друга не менш важлива проблема – представлення у вищому представницькому органі адміністративних територій. Кількісний склад Верховної Ради в 450 чоловік передбачав представлення одним депутатом інтересів 100-150 тисяч людей, об’єднаних адміністративно-територіальними округами. Тобто, якщо, наприклад, у Чернівецькій області проживає, 800 тисяч громадян України, то їх інтереси повинні представляти 8 депутатів, закріплених за тою чи іншою адміністративно-територіальною одиницею (містом, декількома районами тощо).

А що ми отримали в результаті введення пропорційної системи? Інтереси деяких регіонів України взагалі в парламенті нікому було представляти.

МАЖОРИТАРНІ ВИБОРИ

На даний момент половина парламенту сформована з депутатів, обраних за мажоритарною системою. Мажоритарна виборча система діяла в часи СРСР і в перші роки незалежної України. По такій системі в Раду пройшли практично всі зараз відомі українські політики: Юлія Тимошенко, Вячеслав Чорновіл і Тарас Чорновіл, Левко Лук’яненко, Юрій Костенко, Павло Мовчан, Дмитро Павличко, Петро Симоненко, Олександр Мороз та інші.

Але з часом мажоритарні округи почали просто скуповуватися, на вибір народу почав впливати адміністративний ресурс – це коли влада робить тиск на керівників підприємств, організовує зустрічі тільки з потрібним депутатом, під нього будує комісії тощо. Величезний вплив мають олігархічні ЗМІ — коли деяких кандидатів народ взагалі не бачить на телеекранах, а інші звідти не вилазять. Також на вибір людей впливає те, від якої партії висунутий кандидат — при ситуації наявності прохідного бар’єру в пропорційній системі люди хочуть підсилити ту чи іншу партію, і голосують за її представників і по пропорційній системі, і в мажоритарній.

ВІДКРИТІ СПИСКИ

Багато політиків пропонують проводити голосування по так званих відкритих партійних списках. Але тут треба розібратися з тим, що це таке — бо варіантів відкритих списків безліч. Відомо, що весь цивілізований світ голосує в кожному виборчому окрузі за окремого свого кандидата, який іде в парламент, щоб там представляти інтереси цього виборця. Але, як правило, там мажоритарна або пропорціональна система діє не в чистому вигляді.

Деякими політиками активно рекламується система партійних списків, згідно якої сам виборець має змогу вибрати в списку обраної партії свою кандидатуру, і поставити в бюлетені навпроти тої чи іншої партії один номер з 450-ти в тому списку.

Я не буду зараз говорити про технічні проблеми. Бо то і так зрозуміло: якщо місяць не можуть порахувати і звести результати виборів по 20-и суб’єктах, то можна уявити, скільки будуть рахувати 20 партій, помножених на 450 кандидатів, тобто 9 тисяч суб’єктів тільки парламентських виборів. Де б і як їх не рахували, тим більше в одному місці.

Але навіть не це є в даному випадку основною проблемою. Бо що ж виходить насправді? Абсолютна більшість людей проголосує в списку партії тільки за одного лідера, інші відсотків 5-10, висловлюючи довіру керівництву партії, проголосують пропорційно тій черговості, яка буде складена партією. Навіть якщо допустити, що список буде складений по алфавіту (що навряд чи пройде через закон), то голосувати будуть або підряд, або за тих, кого партія більше буде розкручувати в засобах масової інформації. В любому випадку – це насмішка над волевиявленням людей. Бо хто може запам’ятати 450 чоловік, щоб з них вибрати одного?

І, взагалі, це не просто насмішка. Це гірше гри в наперстки. Бо там хоч ти сам вибираєш наугад один з трьох. А тут тобі підсовують 450 наперстків, і виходу ти не маєш, окрім того, як проголосувати тільки за розкрученого Лідера. Це – доля абсолютної більшості населення України. Фактично, це та сама система, яка діє й зараз.

Тобто, під виглядом зміни виборчої системи українському народові зараз можуть спробувати нав’язати хрін, який та сама редька.

На сьогодні у Верховній Раді є декілька зареєстрованих варіантів пропорціональної системи. Щоб зберегти роль партії, залишається право формування партійного списку партією, або навіть лідером партії . Список формується поалфавітно. Але депутати закріплюються за округами. І в бюлетені на кожному окрузі стоять прізвища кандидатів по округу і їх партійна приналежність. Люди голосують, результати фіксуються окружними виборчими комісями. А далі уже фактично самими партіми разом з ЦВК формується черговість попадання в парламент. Проходять в парламент кандидати в залежності від досягнутих результатів. Проста механічна система: один кандидат від БЮТ набрав на своєму окрузі 90 відсотків голосів виборців – на першому місці. Другий від БЮТ набрав 85% – на другому місці. І так далі. Такий варіант подавав, наприклад, Степан Гавриш.

Але в цього варіанту є один дуже суттєвий недолік. Який би не був розумний і достойний кандидат, але якщо він іде від БЮТ у Донецьку – він приречений на програш. Так само приречені на програш кандидати від Партії Регіонів у Львові, від НУ на сході України. Тобто, така система, враховуючи всі наслідки, автоматично працює на розкол України (- якщо це будуть вибори Верховної Ради. Для місцевих виборів такий закон буде прийнятний).

Другий варіант – це формування обласних списків і обласних територіальних комісій.

Тобто, партії формують загальний список на основі обласних списків, люди голосують взагалі за партію – так само, як і зараз. А проходження в парламент залежить від того, скільки та чи інша партія набере голосів в тій чи іншій області. Тобто, набрав БЮТ в Донецькій області голосів на одного депутата – один і проходить. Той, хто перший стоїть у зарані складеному обласному списку. Такі проекти з різними варіаціями реєстрували Валерій Асадчев, Раїса Богатирьова та інші депутати.

Другий варіант, як на мій погляд, звичайно, краще першого. Він дає можливість у Львові пройти регіоналам і комуністам, а у Донецьку — бютівцям і нунсівцям. Тобто, такий варіант не працює на розкол України.  Але – хворобливі явища формування партійних списків у Києві автоматично переходять на таке само формування обласних списків.

Такі два основні типи законопроектів вже знаходяться у ВР – з тими чи іншими варіаціями.

В третьому варіанті залишається право формування партійного списку партією, або навіть лідером партії. Партії формують загальний список на основі обласних списків із закріпленням кандидатів за окремими округами.

Формуються обласні територіальні комісії. Люди голосують в кожному окрузі за кандидатів від партій. Тобто, дають оцінку не тільки партії загалом, але і тому кандидату зокрема, який представляє партію на тому чи іншому окрузі. Жоден голос, відданий за того чи іншого партійного кандидата, не пропадає. Всі голоси сумуються по партіях.

Проходження в Раду партій може бути з прохідним бар’єром або без нього. Проходження в парламент конкретних кандидатів відбувається згідно результатів кожної партії в кожній області зокрема. Тобто, якщо набрав БЮТ голосів в Донецькій області на одного депутата – то один депутат від області і йде в парламент. Але не той, хто в списку обласному стоїть перший – а той, хто найбільше у області набрав голосів за себе порівняно з його однопартійцями.

В такому випадку почнеться справжня конкурентна боротьба – бо отримає шанс кожний.

Ганебні явища попадання в парламент обслуги тощо при такій системі зводяться до мінімуму – бо від того, який кандидат буде представляти партію на тому чи іншому окрузі, залежить загальний результат партії на виборах. Сини і племінники можуть іти на вибори — але вони повинні розраховувати на свої власні сили, і на свій авторитет. І якщо навіть багато олігархів пройдуть, – але вони пройдуть, відкрито дивлячись людям в очі і відкрито агітуючи не тільки за себе, але й за партію.

При цьому треба, щоб не пропали голоси тих людей, які проголосували за кандидата з меншими фінансовими і адміністративними можливостями порівняно з іншими, необхідно всі голоси, віддані за представників тої чи іншої партії, сумувати. Щоб були враховані голоси НСНУ і БЮТ на сході, а ПР і КПУ на заході, їх представники повинні мати шанс на проходження в парламент – в залежності від своєї активності і поваги до них людей.

Таким чином можна і партії зміцнити, і позбавити їх негарних там всяких і недостойних людей, і підняти тим самим престиж парламенту. І демократія тоді буде трохи ближча до європейської – а не азіатської.

Хоча, чесно кажучи, ті партії, які залишилися на даний момент в Україні, — жодна з них не відповідає європейським принципам побудови партій. І це на сьогодні чи не найважливіша політична проблема України.

РЕЗЮМЕ

Діюча в Україні на початку 90-х років мажоритарна виборча система спрацювала на розкол суспільства – на Сході до парламенту обиралися тільки комуністи, а потім зорієнтовані на російську мову і Росію олігархи, на Заході народ обирав тільки націонал-демократів, а потім зорієнтованих декларативно на Європу і українські національні цінності олігархів. Пропорційна виборча система розкол українського суспільства поглибила: парламент розділився на депутатів із центральної і західної частини України, обраних за списками БЮТ і НСНУ в, і на депутатів із східної і південної частини України, обраних за списками ПР і КПУ. Окрім того, буйно розквітли корупція і кумівство: в списки депутатів зараховуються люди, яких не знає народ, але які мають мільйони доларів для вручення лідеру партії, або є родичами лідера партії. Ганебне явище.

Повернення до так званої змішаної системи виборів — пропорційної разом з мажоритарною — нічого не змінило. Бо то не змішана система, а поєднання двох систем, які себе повністю дискредитували.

Щоб зменшити роль прямої корупції, необхідно дати можливість людям самим обирати того чи іншого кандидата. Для цього потрібно максимально зменшити вплив адміністративного ресурсу і вплив олігархічних ЗМІ.

Тим самим ми зробимо реальний, а не декларативний, крок до об’єднання України. І, в кінцевому результаті, крок на шляху до цивілізації і народовладдя.

Анатолій Герасимчук